Особливо полюбилися і дорослим, і малечі вишиті Наталею (бісером, нитками) всілякі іграшки. Яскраві кольори, казкові сюжети й символи нового року, натуральні матеріали зробили роботи привабливими і конкурентоздатними.
Про талант Наталії Стаценко творити красу мені розповіли науковці Гадяцького районного історико-краєзнавчого музею, де проходила виставка робіт вишивальниці, та колеги з газети «Гадяцький вісник» (на Полтавщині авторка побувала в рамках проекту «Голос місцевих ЗМІ»). Спільно допомогли розшукати майстриню.
– За вишиванням я забувала про пережиті страхи, про бомбардування й вибухи. Траплялося, ляжу спати і здригаюся від скрипу металевих воріт, від найменшого стуку гілок дерев за вікнами хатини, яку винаймаємо в Гадячі, – розповідала жінка при зустрічі. – Тиск піднімався до 250. Лежала в лікарні. Медики нічим не могли зарадити. З дому взяла трохи ниток – то й почала вишивати.
До слова, чоловік моєї співрозмовниці теж після переїзду з містечка Ірміно до Гадяча став вишивати ікони. Суворі житейські обставини, стрес, втрата домівки і роботи, розлука з рідними та друзями – тягар нелегкий. Отож мереживо на полотні стало порятунком і ліками, мимоволі відволікало від гірких спогадів.
Даруючи радість іншим, черпають силу і віру в день завтрашній. Кілька вишитих іграшок прикрашають і мою ялинку. Милуючись майстерною роботою Наталії Стаценко, бережно торкаючись руками того веселкового дива, дякую долі за нашу теплу зустріч.
Ольга ЧЕРНЯКОВА