Певно, що в кожного читача думка зачепиться за те, що ближче до серця: ігри, фільми, книги… Однак, не менш цікавим джерелом для натхнення стають звичайні люди. Саме тому сьогодні мова йтиме про двох молодих хлопців, які з дитинства були не такими як усі.
Нещодавно вони зафільмували та виклали в мережу свою екскурсію на вже давно зруйнований Чернігівський завод залізобетонних конструкцій, а незадовго до цього опублікували відео Чорнобильської АЕС, їхні ролики стрімко набирають перегляди. Журналісти «Часу Чернігівського» поцікавилися в хлопців, що їх вабить у такому дозвіллі та дізналися про таке.
Владислав Отрох родом із міста Славутич, яке так близько розташоване до Чорнобильської АЕС, що з недобудованого готелю «Вікторія» видно станцію, де і працює більшість місцевих жителів. Уже в старших класах йому вдалося побувати на екскурсії в зоні відчуження, це справило на хлопця неабияке враження та, можна сказати, вплинуло на подальше життя.
Олександр Моісеєв син військового, доля якого була тісно пов’язана з Чернігівським льотним училищем. Він пам’ятає, коли все там ще функціонувало, має фото з космонавтом Петром Клімуком.
Обидва, як і більшість хлопців, у дитинстві любили гратися поблизу будівництв та гаражів, а також постійно шукали нових вражень. Утім згодом захопилися відео, а коли сушили голови над тематикою для майбутнього ютуб-каналу, дійшли висновку, що потрібно досліджувати зруйновані будівлі, де колись кипіло життя.
Тим паче, що на теренах колишнього СРСР розташовані сотні заводів, які вже ніколи не стануть у нагоді. Те, що можна було вкрасти, уже давно вкрадено, а те, що залишилося, приваблює творчих та екстремальних людей. Хлопці та камера настільки невід’ємні, що навіть на інтерв’ю вони завітали з технікою.
Юлія: Чого ви вирішили стати сталкерами?
Владислав: Ми обидва захоплюємося відео, брали участь у різноманітних конкурсах. Тематику для відео знайшли, покопирсавшись у власних інтересах. Однак це лише початок, ми ще перебуваємо в пошуку себе. Знімаємо ролики на різноманітні теми.
Перші влоги\\ були найслабшими. А тепер намагаємося навіть не пропускати нецензурні слова. Для цього ввели систему штрафів. Хочемо кращу техніку, щоби матеріал у результаті був кращим. Лайка нас до цього наближає. Під час монтажу ми її виріжемо, а в бюджет каналу покладемо по 10 гривень за кожне слово.
Спочатку знімали челендж***. Ми від цього не відмовляємося, але зараз холодно кидатися кульками з водою. Якби знімали лише молодіжне відео, то зараз би з вами не спілкувалися (посміхається — авт.).
Олександр: Челендж — це прикольно. Пустувати завжди прикольно. Це як інша сторона мене. Однак варто робити ролики різного направлення. Ми просто пішли на прогулянку, фільмували для себе, а коли опублікували, то зібрали 5 тисяч переглядів, хоча до цього навіть підписників не було.
Відео захоплююся з дитинства. Мій найперший телефон міг робити монтаж. Я знімав, як хлопці у дворі грають у футбол. Згодом навчився монтувати на комп’ютері. Відео стало в нагоді й коли я захопився сноубордом. Знімав для себе. Так ти знаєш, як поставити камеру, як пригнути, як змонтувати.
Із самого дитинства був допитливий та й нині цікаво порівнювати те, що ми бачимо сьогодні — зруйновані заводи та річкові порти — де колись бігали люди, робили свою роботу, звітували перед керівництвом… Це не заради переглядів на тубі, а заради задоволення. Передусім свого.
Юлія: Як ви обираєте об’єкти, які хочете проінспектувати?
{jb_quote} Владислав: Шукаємо старі карти та оголошення. Часом в інтернеті натрапляємо навіть на повідомлення замовлень, які колись отримували зруйновані заводи. Думали над тим, що було б доречно знайти людину, яка N-ну кількість років тому працювала на тому ж залізобетонному заводі та дізнатися, що та як було в ті часи. Поки що такою інформацією ми не володіємо, але було б цікаво зняти й такий ролик. Як відомо, зона відчуження раз на рік відкрита для тих, хто колись там мешкав, щоби вони мали нагоду відвідати кладовища.{/jb_quote}
Олександр: Деякі навідуються до колишніх домівок. В інтернеті є відео, як вони знаходять свої зошити, класні журнали, медичні картки. Усі записи датуються останніми днями їх перебування в Прип’яті, а потім час зупиняється. Чорнобиль відомий на увесь світ, багато хто хотів би туди потрапити, а ми тут поруч. Час гаяти не можна, бо з кожним роком усе руйнується, розкрадається.
Навіть у Ялівщині є покинута будівля, а поруч із нею бетонні фігури комуністів та навіть сам Ленін. Хотілося б потрапити на завод «Свема» в Сумах, де вироблялася плівка для фотоапаратів. Це величезна територія без охорони.
Колись плануємо проінспектувати всесвітньовідомі локації. Наприклад, у горах Болгарії є величезне приміщення, де колись збиралися комуністи. Сьогодні там усе розбито, а на стінах понаписувані матюки, адресовані їм.
Що до льотного училища, то мій батько був офіцером і я пам’ятаю, який там був музей, фонтани тощо. Можливо, чернігівцям це не так цікаво, але це може зацікавити мешканців сусідньої Білорусі та Росії, які колись тут несли службу. На жаль, нові покоління можуть і не дізнатися про все це. У будівлях немає дахів, стіни з величезними дірками. Випускники училища зробили на території музей, а до цього літаки були обмальовані та нікому не потрібні.
Юлія: Чим вас захоплює Чорнобиль?
Владислав: Коли говориш, що хочеш у Чорнобиль, то всі думають, що в тебе обов’язково щось відпаде чи відсохне. Гадаю, що кілька годин нічого в житті не змінять, а от жити там небезпечно. Чи бодай перебувати там, де зберігаються речі та техніка ліквідаторів.
Для більш-менш нормального життя допускається 24 мкР/год. У Чернігові, наприклад, до 20-ти мкР/год буває, у Славутичі — близько 13-ти мкР/год. На станції — до 300 мкР/год. Хоча опромінення під час рентгену в лікарні набагато більше.
Майже всі охочі можуть потрапити на станцію, замовивши екскурсію. Коли я був старшокласником, то нас привезли та сказали: «Гуляйте». А ось під час приватних екскурсій часом влаштовуються навіть так звані бали-маскаради, створюється ілюзія загадковості. Мовляв, тут ходіть, тут не ходіть. Тим часом люди на станції працюють по 6 годин на добу.
{jb_quote} Олександр: Не всі знають, що Чорнобильська атомна електростанція має близнюка — таку саму станцію в місті Курчатів. Курська АЕС — повний аналог нашої станції. Навіть деякі фільми про Чорнобильську станцію знімали в Курчатові. Та й саме місто таке ж, яким могло бути місто Прип’ять, якби не було тієї аварії.{/jb_quote}
Юлія: Як ви потрапляєте на об’єкти, чи доводилося спілкуватися з охороною чи, можливо, навіть правоохоронцями?
Владислав: Так, з охороною зустрічалися, спілкувалися. Ми приходимо подивитися, а не «повандалити». Ми нічого не псуємо та не крадемо. Ті об’єкти, що ми досліджували, навіть не мають парканів та будь-якого позначення, що це приватна власність.
Олександр: Ми приходимо на об’єкт повністю обвішані камерами, а не сумками. Інформацію перевіряємо заздалегідь. Якщо колишній завод хтось викупив та має там виробництво, то нам робити там нічого. Навіть якщо займана не вся будівля, а лише її частина. Битися з охороною — це не для нас (посміхається — авт.).
Шуткувати з цим небезпечно. Знаємо, що існують таємні форуми сталкерів, де вони обмінюються маршрутами, що ведуть на Чорнобильську АЕС. Часто їх на гарячому ловлять нічні патрулі та інші спецпідрозділи, що слідкують за правопорядком. Наприклад, якщо самовільного сталкера-ентузіаста спіймають у зоні, то його занесуть у чорний список і він уже більше ніколи не зможе потрапити туди знову, а відзняте відео буде вилучено. Натомість ми готові їхати в зону лише централізовано, з екскурсією. Жодних самоволок.
Юлія: Скільки триває монтаж?
Владислав: Монтаж дуже розтягується. Коли ми зняли ролики, то приступаємо до розподілу обов’язків. Запланували, що будемо викладати в мережу щось кожної неділі. Починається так звана «Гра в тошнотика». Дзвонимо чи пишемо один одному з запитанням «А ти вже зробив?». Коли час спливає, то доводиться робити все поспіхом за один день.
Олександр: Наприклад, ми заздалегідь знали, що четвертий енергоблок буде накриватися аркою. Розраховували зробити відео 28 листопада, але коли ЗМІ заговорили, що все почнеться 25, то поїхали без роздумів. Зазвичай відео монтується декілька тижнів, іноді місяць. У цьому випадку все сталося за день, наступного дня арку вже натягнули на реактор. Кількість переглядів перевершило наші очікування — понад 8,5 тисяч.
Коли знімаєш із трьох камер, то монтувати складно. Спочатку все це потрібно усвідомити. Невід’ємна частина цього процесу — кайф від відзнятого. Мало того, що це приємно, так ще й кількість переглядів постійно зростає.
{jb_quote} Владислав: Ми надихаємося тим, що самі ж і відзняли. Ого, нічого собі, нас дивляться?! Скільки? 8 тисяч переглядів? Беремо камеру та йдемо знімати чергове відео.{/jb_quote}
\\\*
Існує стереотип, що до руху сталкерів долучаються лише люди, яким нічого робити. Утім під час спілкування з хлопцями журналістка «Часу Чернігівського» була вражена тією філософію, з якою вони підходять до свого хобі. Взагалі в команді їх троє. Кажуть, що іноді навіть удвох зібратися важко, бо вони ще паралельно навчаються та працюють. Екстремальні хлопці підкреслюють, що взяли б до команди ще відеоінженера та оператора, але водночас бояться, що ті можуть інакше бачити процес знімання та монтажу.
Декілька разів вони зауважили, що повторювати те, що вони роблять, небезпечно. Наприклад, під час знімання на залізобетонному заводі вони видерлися на кришу, де плити трималися лише на двох цеглинках. Один неправильний рух міг би, як мінімум, завдати легких тілесних ушкоджень. Однак помітили хлопці цеглинки вже під час монтажу відео.
Хоча сталкерів зараз дуже багато, утім Олександр із Владиславом кумирів не мають. Звісно, спостерігають за найвідомішими відчайдухами, дивуються тим, хто занурюється в Прип’яті, тощо. Хлопці відзняли вже чимало матеріалу, тож обіцяють час від часу тішити роликами свого глядача.
Юлія КОВТУН
{jb_next}*Сталкер (stalking, stalk — «переслідувати», «підкрадатися») — людина, що добре орієнтується в чорнобильській зоні, останнім часом термін вживається в ширшому сенсі.{/jb_next}
{jb_next}**Влог (Vlog) — скорочена назва двох слів video blog (відеоблог).{/jb_next}
{jb_next}***Челендж (challenge) — виклик самому собі, подолання труднощів, зусилля над собою.{/jb_next}