– Отче Мироне, думаю, варто прояснити для читачів, далеких від останніх новин релігії, що ж таке Українська помісна церква і які процеси зараз відбуваються у світі духовенства задля її створення?

– Помісна церква – це самоврядна напівавтономна церква певної території. Україна є незалежною державою, яка не має своєї визнаної помісної церкви, хоча і намагається досягти цього з часів здобуття незалежності. Адже коли утворилася нова держава, то і церква повинна бути незалежною від зовнішніх структур. Вона повинна спрямовувати свої сили на подолання локальних проблем, на допомогу своєму народові.

Прохання про визнання Української церкви було направлено Вселенському Патріархові Варфоломію як першому серед патріархів і як голові Церкви-Матері (адже український народ прийняв хрещення саме від Константинополя). Для такого визнання є всі передумови. УПЦ КП давно доросла до самостійного буття, має всі можливості для існування незалежно від іншої церковної влади. Церква дотримується правил Четвертого та Шостого Вселенських Соборів, які наголошують: «громадянським та земельним розподілам нехай відповідає і розподіл церковних справ». Це означає, що церковно-адміністративний устрій повинен відповідати устрою держави.

Важливо зазначити, що процес створення помісної церкви в незалежній Україні – довготривалий. Він бере свій початок іще від 1991 року. Упродовж цього часу Вселенський Патріарх ставив різні умови: щоб до нього звернувся Президент, Верховна Рада; щоб відбулося об’єднання УПЦКП та УАПЦ. Сьогодні умови Патріарха Варфоломія такі: єпископи УПЦКП та УАПЦ мають звернутися до нього з проханням надати Томос про автокефалію. Це вже сталося: єпископат обох церков у повному складі підписали звернення до Константинополя.

Вселенський Патріарх створив комісію, яка вивчає наше питання, а також співпрацює з іншими автокефальними церквами, аби ті підтримали його рішення. Константинополь очікує, що після виходу Томосу інші церкви увійдуть у спілкування з новоствореною автокефалією. Якщо Патріарх Варфоломій уже публічно увійшов у цей процес, то, я вважаю, його позиція не зміниться.

– А чому ж для сучасної України цей процес є важливим?

– Бо для нас, як нації, створення помісної церкви – це усвідомлення історичної справедливості. Наша церква – спадкоємиця церкви Київської Русі, і Томос про автокефалію нарешті визнає це офіційно.

Не секрет, що УПЦ Московського патріархату декларує за собою виняткове право на історичну спадщину діянь князя Володимира Великого (хрещення Русі), ніяких фактичних прав на те не маючи. Московська церква веде свій відлік від 1448 року. Про яку спадкоємність може йтися?

Томос про автокефалію дасть нам змогу укріпити державні позиції, бути незалежними від духовного життя «рускава міра». На мою думку, у час, коли Україна вже 4 роки перебуває у стані фактичної, проте неоголошеної війни з північним агресором, такий крок – необхідна процедура для оздоровлення суспільства. Нарешті буде не кілька окремих церков, які розколюють і без того розколоту спільноту людей, а одна єдина Українська Помісна Православна Церква.

Якби процес створення помісної церкви успішно завершився ще в 90-х, ми б не мали зараз у державі такої широкої пропагандистської мережі для тієї ідеології, яка стала підґрунтям російської агресії. Фактично не мали б в Україні філіалу ФСБ. Незалежність церкви – це також і крок до перемоги нашого народу над агресором у новій гібридній війні. Крок до перемоги духовної, яка найчастіше важливіша за перемогу фізичну.

– Які «підводні камені» створення помісної церкви? Чи робить Москва кроки для того, аби не допустити автокефалії в Україні?

– Ніхто не може мати стовідсоткової впевненості в тому, що Томос буде виданий до кінця літа. Але за 30 років боротьби за автокефалію ми зараз найближчі до досягнення мети. Звісно ж, без супротиву цю боротьбу не виграємо. Наразі є інформація про тиск Росії на Вселенського Патріарха засобами дипломатії, бізнесу та спецслужб.

Москва розгорнула активну діяльність супротиву і на території України. Віряни УПЦ МП збирають підписи, щоб не давати українській церкві автокефалію, на телеекранах виступають московські священики з промовами про те, що народ не хоче автокефалії і яке ж насправді «зло» криє в собі цей крок. Не варто й казати, які заклики звучать від цих священиків у церквах на проповідях.

Не слід забувати, що й у самому Константинополі є прибічники Москви, яка зараз залучила всі можливі засоби впливу і тиску, щоби тільки Україна не відірвалася від неї духовно.

– Отче Мироне, а яка ж роль нашої держави у цьому процесі?

– УПЦ КП уже давно веде боротьбу за автокефалію, яка дасть право вступати в дипломатичні контакти з іншими помісними церквами. Наше прохання до Константинополя впродовж років незалежності підтримували всі президенти, окрім Януковича. Президент Порошенко разом із парламентом також долучилися до нашої боротьби і докладають багато зусиль на ниві дипломатії, аби процес створення Української помісної церкви відбувся успішно. На мою думку, Президент розуміє стратегічну важливість цього кроку, адже боротьба на незалежність Української церкви – це і боротьба за вільну Україну.

– Насамкінець, отче, як ви бачите подальший розвиток подій?

– Я вважаю, що Томос буде підписаний і виданий. В Україні відбудеться Собор Єпископів, який обере голову Української Помісної Церкви. Думаю, після Томосу багато церковних громад Московського патріархату захоче вийти з-під їх юрисдикції.

Звісно ж, це лише початок довгого і нелегкого шляху в справі боротьби за Українську церкву, але він буде наріжним каменем цієї боротьби. Після отримання Томосу настане час великої праці, щирої молитви, глибокої віри в Бога. Треба, щоб Всевишній, за нашою вірою, благословив ці старання і щоб результатом цієї праці стала дійсно духовно сильна і оновлена Українська Помісна Православна Церква.

Розмовляв Іван БАРАН