«Взірець лагідності» і «вчитель стриманості»

У тропарі на честь святителя Миколая церква Христова називає його «правилом віри», «взірцем лагідності», «вчителем стриманості», адже все його праведне життя – зразок служіння ближньому. Він роздав нужденним усі свої багатства.

Народився Миколай у Малій Азії у ІІІ столітті до Різдва Христового у заможній та побожній родині. Його батьки довго молили бога, щоб послав їм нащадка, і ось їхні мрії стали реальністю. При хрещенні хлопчикові дали ім’я Миколай, що в перекладі з грецької означає переможець народів.

Коли батьки, єпископ, священики і численні гості поверталися з хрещення додому, де вже був приготований пишний святковий обід, їх чекала несподіванка.

– Подивіться на цю яблуньку! – вигукнув батько. – Вона ніколи не цвіла, і я вже думав її зрубати, бо жодної користі не приносила. А тепер і гілля не видно за цвітом…

Це була ознака з неба: дитятко знайшло ласку у Бога – і стане з часом великою людиною.

Хлопчик із дитинства не цурався знедолених і скривджених, любив слухати Святе Письмо, дотримувався Заповідей Божих. Але вже в дитячому віці залишився сиротою. Тяжко сумував за батьками.

Незвичний дар

Успадкував велике багатство, але рішення було таким: «Усе це дав мені Бог, і я буду використовувати його на служіння йому». Тож замість сидіти на своїх статках і примножувати їх, почав роздавати добро нужденним.

Ніхто з бідних у Патарі не знав, звідки несподівано у них з’явилися кілька монет, кошик з їжею, одежина – і саме тоді, коли вони вже втрачали віру, що не зможуть наступного дня знайти кусня хліба, не буде чим прикрити тіло.

Одного разу він врятував дівчинку, яку рідний батько хотів віддати в дім розпусти, аби мати за неї гроші. Дізнавшись про це, Миколай лагідно сказав: «Молись, дівчино. Господь добрий, він допоможе». Увечері Миколай вийшов зі свого дому, несучи три важкі торбинки. Підійшовши до хатки, біля якої він розмовляв із засмученою дівчинкою, кинув торбинки, повні золота, через відчинене вікно.

Багато сліз утерли його таємні подарунки. Багатьох врятували від розпачу, відкривши шлях до кращого життя і навіть до добробуту. Своїм милосердям Миколай заслужив винагороду Бога – благодать творіння чудес, а люди нарекли його Чудотворцем.

На всіх образах у Миколая ласкаве і добре обличчя та розкішна борода, оскільки чудотворець причетний до всіляких неймовірних, але добрих справ. За благородні діла й вшановують святого двічі на рік. За приказкою: «У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи».

Захисник дітвори

В української дітвори є свій національний патрон – святий Миколай. Здавна увечері хтось із найповажніших у родині (зазвичай дідусь) перевдягається в «доброго Миколая» і заходить до оселі з подарунками, приготовленими батьками заздалегідь. Нерідко на ньому були ангельські крила, довга борода, а в руках він тримав смерекову гіллячку, обвішану цукерками.

Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробили протягом року малюки. Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». У такий спосіб старші виховували у дітей шанобливе ставлення до батьків, привчали до чемності та працелюбності.

З роками та століттями звичаї певною мірою змінилися, та свято Миколая таке ж осяяне сподіванням на чудеса.

Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА