У публікації « Куди подівся патріотизм із вулиць Чернігова?» ми вже наводили думки добровольця Катерини Число та активіста Максима Богомаза, для яких символіка набула особливого значення. Число підкреслювала, що цінність прапорів розуміють лише патріоти, інші — просто віддавали данину моді. Богомаз вважає, що прапорці переросли в щось інше — у справи, які робляться на користь громади. Та як би не було, а з вулиць міста символіка зникає…
«Час Чернігівський» поцікавився думкою психолога Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадського активіста, який надає допомогу учасникам бойових дій Олега Галепи. Він одразу запропонував визначитися із терміном патріотизм, бо тиражування нацсимволіки більше схоже на навіювання ідеології.
— Патріотизм — це соціальна приналежність до певної громади, території тощо. Це відчуття цінності, необхідності для життя кожної людини, його включення в індивідуальність народу або, з іншої сторони — інстинкт самозбереження народної індивідуальності. Це заряд енергії, двигун, що приводить у дію ті численні засоби, що підтримують єдність народів: мова, національна культура, почуття історичної традиції, національні риси його релігії. Зради цього люди готові до радикальних вчинків (Майдан, АТО), — зауважує Галепа.
За цією логікою, згасання патріотизму — перша ознака початку кінця народу. З живої істоти він перетворюється на мертву машину, позбавлену рушійного джерела енергії. А штучне руйнування патріотизму — найбезпечніший шлях знищення народу.
— Візьмемо перехід біля готелю «Україна». Так, він був пофарбований не ідеально. Він був страшніший, ніж зараз. Але люди тоді все одно збирали гроші та фарбували його в кольори українського прапора. Це ідентифікація. Шляхом нанесення певних орнаментів, прапорів, логотипів люди показують свою ідеологію. Ми наче говорили: «Дивіться! Ми єдині й готові до радикальних дій. Не варто стояти на нашому шляху», — зауважує психолог Олег Галепа.
Таку поведінку людей можна порівняти із поведінкою тварин, які помічають свою територію різними способами. Це, безумовно, виконало свою роль, сколихнуло масу, змусило рухатися тих, хто відсиджувався. Це нагадало людям, що в них є влада і країна за які потрібно боротися. Ці процеси перевели українців на більш усвідомлений рівень. Тобто це не данина моді, а точка відліку.
Разом із тим багато людей, які займалися тиражуванням патріотичної символіки, вигоріли. Наразі вони відновлюють сили та готуються до нових звершень. У той час більшість населення не готове брати на себе відповідальність, хоча в глибині душі їм болить за ситуацію в країні. Не кожна людина погодиться витратити вільний час на розбудову держави. Однак, якщо хтось це знову організує, то ймовірно люди зберуться.
{jb_greenbox}Таким чином, ми дійшли висновку, що патріотизм — це відчуття та готовність до дії, а прапори — ідентифікація та позначення своєї території. Тобто українці мали пережити бум поширення патріотичної символіки, щоби перейти на новий рівень. Тепер ми маємо робити свої маленькі, але вагомі справи на благо держави, а в разі необхідності збиратися для вирішення масштабних проблем.{/jb_greenbox}