Однак чому ця «паличка-виручалочка» все дорожчає для самих українців?
Кілька слів про галузь
«Енергетичний кошик» України виглядає так: близько 62% припадає на теплову енергетику, майже 21% виробляється гідроелектростанціями та каскадами ГЕС, на 16% вона складається з атомної енергії, менше 1% становить частка альтернативних джерел енергії.
Найбільші ТЕС розташовані на Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), у Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).
В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ столітті відігравав каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).
В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська Хмельницька, Запорізька АЕС.
Електростанції фактичною потужністю більше 50 МВт, лінії та підстанції
Проблеми розвитку енергетики в Україні пов’язані не тільки з потужностями генерації, але і з розвитком ліній передач і трансформації.
Наразі ми користуємося обладнанням, що у більшості має рівень зносу до 50%. За таких обставин мова йде не просто про ефективність енергетики, а про її здатність забезпечити елементарне енергопостачання країни.
Скільки виробляємо і скільки споживаємо
Із загостренням ситуації на сході країни виробництво електроенергії значно зменшилося. Зокрема, порівнюючи з 2014 та 2015роки маємо таку ситуацію:
- загалом вироблено у 2015 році 163,6 мільярда кВт-год, на 10,2% менше 2014 року
- атомні електростанції порівняно з 2014 роком скоротили виробництво на 0,9% – до 87,6 мільярда кВт-год.
- теплові електростанції і теплоелектроцентралі, які відчувають гострий дефіцит вугілля, в 2015 році скоротили виробництво електроенергії на 18,7% – до 67,5 мільярда кВт-год.
- гідроелектростанції — на 25,2% – до 6,9 мільярда кВт-год.
Очевидно, що за останні 2 роки впало і споживання. У профільному міністерстві кажуть, що у 2015 році порівняно з попереднім споживання також значно знизилося — на близько 10%.
Однак, думки щодо цієї цифри розходяться. Всеволод Ковальчук, в.о директора «Укренерго», зазначив, що офіційна статистика враховує фактор тимчасово неконтрольованих нами територій. На справді ж, реальна показник — у межах 3%.
Як реформують український ринок електроенергії і до чого тут ЄС
Виявляється, реформування енергоринку передбачена Угодою про асоціацію між Україною та ЄС визначено. Стаття 269 Угоди каже, що ціни на електроенергію на внутрішньому ринку країни для промислових споживачів визначаються виключно попитом та постачанням.
Очевидно, що такий попит і пропозиція виникають у конкурентному середовищі, де споживач може обирати між кількома постачальниками. І, у свою чергу, розподільчі компанії (ті ж обленерго) можуть обирати у якої енергогенеруючої компанії цю електроенергію закупати.
Втім, країни можуть встановлювати (регулювати) у загальних економічних інтересах зобов’язання щодо ціни на електроенергію. Воно має бути чітко визначеним, прозорим, пропорційним, недискримінаційним, таким, що піддається перевірці, та з обмеженим строком дії. Більш того, якщо таке регулювання буде застосоване, розрахунки щодо встановлених цін мають бути оприлюднені.
В Угоді також є посилання на Директиву 2003/54/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2003 року про загальні правила для внутрішнього ринку електроенергії. Цей документ встановлює загальні правила щодо ринку електроенергії для країн Європейського співтовариства. Принципи цих правил - підвищення стандартів послуг та конкурентоспроможності.
Європейці бачать своїм завданням вдосконалити функціонування ринку електроенергії. Це зокрема, вимога забезпечити рівне ігрове поле у сфері генерування електроенергії та зниження ризиків випадків домінування на ринку та грабіжницької поведінки, забезпечити недискримінаційність тарифів на передачу та розподіл електроенергії шляхом надання доступу до мережі на основі тарифів.
Окремо мають бути захищені права малих та уразливих споживачів, розкрита інформація щодо джерел генерування електроенергії, а також інформація про їх вплив на навколишнє середовище.
Цікава вимога Директиви – від операторів розподілу електроенергії держава може вимагати надавати перевагу тим генеруючим об'єктам, що використовують поновлювані джерела енергії або відходи.
Головна умова виникнення ринку електроенергії – існування не однієї монопольної генеруючої компанії і одного оператора розподілення електроенергії в окремо взятій області чи районі. Мова про паралельну роботу:
· кількох компаній, які виробляють енергію, продають її на внутрішньому ринку операторам та можуть експортувати:
· кількох операторів розподілення електроенергії на внутрішньому ринку, які продають електроенергію безпосередньо промисловим та побутовим споживачам.
По факту – маємо монополію
Нещодавні дослідження Антимонопольного комітету України (далі – АМУ) щодо ситуації на ринку енергетики в Україні демонструє, що де-факто ринку не існує.
- Сьогодні у нас існує ринок єдиного покупця, тобто, будь-яка енергія, яка виробляється енергетичними компаніями, продається державному підприємству «Енергоринок», і будь-яка енергія, яка купується, купується у ДП «Енергоринок». При цьому споживач не має можливості обрати обленерго, яке надає йому послуги, – так описує поточний стан в електроенергетиці Марія Ніжнік, державний уповноважений Антимонопольного комітету України.
Також за даними АМУ між виробниками електроенергії та її імпортерами відсутня цінова конкуренція. Адже 70% тарифів на електроенергію встановлює держава. Виходить, що не діє головне правило ринку – ціна, яка змушує продавців змагатися за покупців.
Поточний стан електроенергетики України можна назвати «ручним режимом управління». Адже покупці та продавці електроенергії залежать від рішень державного регуляторного органу.
Загалом експерти наголошують, що необхідно якнайшвидше прийняти закон про ринок електроенергії. Це відповідає не лише вимогам часу, а й є одним із зобов’язань України як члена Енергетичного співтовариства у рамках 3-го Енергетичного пакету.
У липні Верховна Рада могла кардинально змінити ситуацію на енергоринку. Мова про проект закону «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП)».
Розробники кажуть, що цей закон міг створити по-справжньому незалежного арбітра, який захищає споживачів та контролює тарифи. Окрім того, це також вимога ЄС та передумова отримання чималої фінансової допомоги.
Втім, голосів за даний законопроект не знайшлося. Експерти у сфері енергетики кажуть, що причина провальних голосувань дуже проста: частина депутатів діє в інтересах енергетичних монополістів - вони і є власниками більшості розподільчих компаній – обленерго.
Власники обленерго та їх недитячі проблеми
Важливим аспектом діяльності обленерго є її керівництво та власники, зокрема стосунки між ними.
За даними Всеукраїнської енергетичної асамблеї, ці підприємства, як більшість економічних складових, розділили між собою олігархи.
Згідно з наведеними даними (початок 2015 року), обленерго Рівненської, Житомирської, Херсонської, Одеської, Кіровоградської, Одеської, Київської, Чернівецької областей належать громадянину Росії Бабакову. Йому ж належать 18,8% компаній уХмельницькій області, 29% у Миколаївській. Також Бабаков спільно з Коломойським володіють 36,5% Чернігівської, 34% Сумської та 48,8% Полтавської обленерго.
Енергопостачальні компанії Луганської та Вінницької областей належать громадянину Росії Григоришину. Також Григоришин володіє часткою 20% Тернопільської, 26,6% Черкаської, 29,8% Харківської та 12,3% Запорізької обленерго.
Енергопостачальні компанії Волинської та Закарпатської областей належать громадянину України Бойку. Львівської та Івано-Франківської - громадянину України Суркісу. Дніпропетровської та Донецької - громадянину України Ахметову.
Останнім часом майже в усіх регіонах ведуться війни за частки в обленерго. Відповідно кожен новий власник призначає свого керівника, а той знову переформатовує команду.
Так, на Сумщині досить довго вирішували скільки ж начальників районних філій треба. В Одеській області порозумітися не могли міські владці та нові очільники обленерго. А на Чернігівщині на тлі внутрішніх колізій виникають проблеми з абонентами, зокрема підприємцями.
Як бачимо, вітчизняний ринок електроенергії «заплутався» у зарегульованості, відсутності прозорості формування тарифів та війнах олігархів та байдужістю держави. Саме у таких координатах монополісти заробляють добрі гроші. А громадяни отримують мінімум сервісу за високу і нічим не обґрунтовану платню.
Чи не єдиним виходом є адаптація українського законодавства до вимог ЄС. Це передбачено міжнародними зобов’язаннями України, зокрема, Угодою про асоціацію Україна –ЄС.
\* \* \*
Матеріал публікується в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю редакції «Час Чернігівський» та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.