Позитивним для нас є те, що, освоюючи нові технології, вже можемо покладатися на практичний досвід інших країн. Акумулюючи результати вже реалізованих реформ і власних розробок, можна знайти найбільш прийнятні моделі для кожного регіону.
Не все відразу виходить і в ЄС. Головна ж відмінність з Україною – у країнах Союзу чітко дотримуються термінів виконання поставлених задач.
{jb_blackbox}«Європа не може дозволити собі втрачати енергію» – такими словами розпочинається комюніке Європейської комісії до Європейського парламенту щодо впровадження Директиви щодо енергоефективності (2012 рік).{/jb_blackbox}
ЄС декларує необхідність енергоефективності на всіх етапах – від виробництва енергії до кінцевого споживача. І керується простим правилом: користь від заходів з енергозбереження та енергоефективності має перевищувати витрати на проведення цих заходів. Відтак, у ЄС концентруються на сектор, де економія на витратах енергії найбільша. Це – енергомодернізація будівель.
Політика ЄС щодо енергоефективності має чіткі кількісні та якісні показники – їх визначено, для прикладу, часовими рамками – 2020 і 2030 роки.
Директива щодо підвищення енергетичної ефективності (прийнята у 2012 році) встановила цілу низку обов'язкових заходів. Наприклад, визначено, що до 2020 року загальний обсяг збереження енергії має становить 20% (до прогнозованого). Для розуміння – 20% це приблизно дорівнює обсягу виробництва енергії 400-а електростанціями.
Тож головне у цій справі – бажання та чітке усвідомлення, що виграють не ті країни, які володіють енергією, а ті, які можуть ефективно її використовувати.
Читати також: Час рахувати, aбо Як Україна стає на рейки енергоефективності