– На скількох концертах «Океану Ельзи» ти була?
– На моєму рахунку 15 концертів. Перший був у Сумах 2014 року, потім сольні проекти Вакарчука в Києві, Харкові, а згодом концерти в Одесі, Чернігові, Черкасах, Вінниці, Гомелі. Я навіть у Білорусь поїхала за «Океанами». А взагалі, до того було ще кілька концертів за участю Святослава.
– Чому варто їздити саме на живі концерти улюблених виконавців?
– Ну послухаєш ти вдома пісні – і що? Будь-який концерт – то своя атмосфера. Неважливо, який виконавець, звідки він, узагалі відомий чи ні. Головне – це відчути драйв. Ти назавжди запам’ятаєш емоції, переживання, щоб встати в першу лінію, навіть просто погляди співака у твій бік. Але це якщо ви цінуєте того, до кого прийшли на концерт, а не просто збираєтеся потім розповідати, що «от я був там-то, я молодець».
Варто приходити заради самої музики. На більшості концертів так звані «лайви» (live) значно відрізняються від студійного запису. Це щоб люди розуміли, що то не фонограма, а дійсно жива музика. Та і самим музикантам так не набридає грати одне й те ж.
До того ж, на концерт ти приходиш з друзями, тому однозначно буде весело. Але навіть якщо ти прийшов один, то люди навколо не дадуть засумувати, а особливо ті, що приходять раніше. То чисто фани гурту.
– Сектор чи фан-зона?
– Однозначно фан-зона, але на одному концерті «ОЕ» я таки була в секторі. Не скажу, шо було сумно, але там інша атмосфера. Вона для мене була особлива, можливо, через те, що той концерт був першим.
У секторі ти сидиш на місці, хитаєшся під музику туди-сюди. Якось не дуже весело, правда? Та і задалеко від сцени. А у «фанці» ти відчуваєш повну свободу, навіть стоячи на місці. Бувало, що я не могла навіть трошки розвернутися – так тісно було. Але ж можна стрибати, аплодувати, гупати ногами, просити на біс. Це ж фан-зона викликає музикантів на біс.
– Як ти займаєш місце в першому ряду?
– Завжди сиджу там зранку навіть тоді, коли я вперше в місті, і розумніше було б піти прогулятися. Бувало, я сиділа з 6-ї. На щастя, випадків, що хтось стояв переді мною, не було. А взагалі, маю маленький секрет: мені завжди тримає місце в першому ряду один хороший чоловік – він носить бейдж і належний до гурту. Тому я завжди трошечки спокійніша стаю.
– У гурті знають ту дівчину, що переслідує їх уже 15-й концерт?
– У Гомелі Слава Вакарчук казав, що знає мене та мою подругу. Та і Влад Опсеніца сказав, що добре запам’ятав мене ще тоді, як я охоронцю пояснювала, чому саме мене треба пропустити першою.
– І як же тобі вдалося переконати охоронця?
– Охоронці стояли в ряд, взявшись за руки. Ми вже довго чекали на музикантів. Влад курив недалеко. Я ж не витримала і почала говорити з охоронцем, який розмірами 3 на 2 метри:
– Чому ви нас не пускаєте?
– Це моя робота. Я маю захищати музикантів від побоїв .
– Ви серйозно вважаєте, що я, стоячи тут з 6-ї ранку, зараз побіжу вбивати Вакарчука? Чим? Пістолетом, якого навіть нема? Це ж ви перевіряли мою сумку на вході!
– Карочє…
Словом, він не витримав та пропустив мене.
– Який твій найщасливіший спогад з концертів?
– Ох, я насправді боялася цього запитання, бо таких моментів безліч, і їх неможливо навіть порівняти. Спогад про першу почуту мною ноту на концерті ніяк не зрівняєш з тим, коли я вперше обійняла музикантів.
Або як можна порівняти відчуття, коли я отримала автограф, і коли Слава взяв мій прапор на концерті в Чернігові? Начебто автограф краще, але коли твій улюблений співак з третього разу намагається зловити саме твій прапор, а не розвертається і бере перший ліпший, то емоції просто зашкалюють.
Або коли Мілош вчив мене в Одесі на автограф-сесії робити селфі. Це ті спогади, про які знаю я та лише деякі друзі. Такі спогади не можна викласти в інтернет, як фотографію. Вони просто залишаються в пам’яті.
– Тобі часто доводиться чути «О Боже, Насте, на що ти викидаєш гроші? Краще б на щось корисне витратила»?
– Дуже часто. В основному від однокласників.
– Як реагуєш?
– Ніяк. Я вже звикла. Кажу, що списати не дам (посміхається).
У мене є все, що мені потрібно. Я навчаюся добре, іноді засиджуюся до ночі. Мені теж потрібен відпочинок. Особисто я надаю перевагу концертам. Усе одно це менші витрати, ніж аби я поїхала кудись за кордон. Я ж не лише в батьків гроші прошу, але і сама підробляю: малюю на замовлення, фотографую і т. д. Загалом живу всім, на що часу вистачає. Часу вистачило навіть на створення фан-клубу «ОЕ».
– Як до тебе прийшла ця ідея?
– Ми з подругою просто говорили в скайпі і цілком спонтанно вирішили створити фан-клуб. Тож 20 вересня 2016 року в соцмережах з’явився наш фан-клуб «Океан Ельзи|Безмежні|». Я думала, що повториться доля усіх раніше створених фан-клубів, але ні. Сьогодні у нас більше 1500 активних, ненакручених підписників у вконтакті, яких ми називаємо «Безмежними».
– Уявляєш, щоб ти перестала ходити на концерти «ОЕ»? Чи збираєшся продовжувати і збирати кількість концертів «ОЕ», як хтось колекціонує марки?
– Я не колекціоную кількість відвіданих концертів «ОЕ». Я просто ходжу та насолоджуюся. Це треба відчути. Для мене то такий самий кайф, як і в людей, які збирають марки. Лише в іншій інтерпретації.
Дарина КУЗЬМЕНКО
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Школа молодого журналіста», який реалізовують Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської ОДА, Асоціація регіональних ЗМІ та благодійний фонд «Майбутнє Чернігівщини».