Напередодні свята Валентина Олексіївна хвилювалася, що, можливо, ніхто й не прийде, адже офіційно не запрошувала гостей на презентацію. Та дарма: на веранді родинного гнізда Великого Сонцепоклонника Михайла Коцюбинського в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику українського класика яблуку ніде впасти: журналісти, письменники і поети (чернігівські й столичні), педагоги, медики, громадські активісти й підприємці… Оберемки живих квітів, щирі слова захоплення, читання улюблених віршів подарували Валентині незабутнє свято.
Вітання від обласних організацій Національних спілок України – журналістів і письменників, колег по роботі на обласному радіо, шанувальників творчості авторки були нестандартними й проникливими. Директор музею Ігор Коцюбинський та його заступник Наталія Коцюбинська, майстри слова Михась Ткач, Ростислав Мусієнко, Ганна Арсенич-Баран, Лариса Ткач, Тетяна Череп-Пероганич, Олена Мамчич говорили про авторку як талановиту й непересічну особистість – журналістку й поетесу, про образність і глибину її поезій. Вірші Валентини Громової сповнені тепла й світла, суму й тривоги, любові до України й довколишнього світу.
В одній із поезій є ось таке бентежне одкровення: «Цілую, моя Україно, травиночку твою кожну», бо «я твоя, від тебе, барвінкова, моя ти земле, золота підкова».
Схвилювали публіку й проникливі рядки про неоголошену війну на сході країни:
«Упав – і не встав.
Небо очима дістав.
Простягнувся, як вдома, на сіні.
Хто закриє ці очі сині?
Хто закриє чорні й карі?
Вороння тільки жалібно каркає.
Мамо, мамо, чи ви дома,
Чи в сусідів у гостях?
Застилайте рушниками дубове помостя.
Виходьте з хати сина зустрічати».
За словами столичної гості Тетяни Череп-Пероганич, читалися вірші про квіти, сонце й дощ, серед квітів і сонця.
Як зізнається Валентина Громова, друга книга поезій «Автобіографія душі» – це автобіографія, щоденник душі. А душа не має якихось усталених канонів, пір року, тижнів, місяців. Буває ні з того, ні з сього на душі хмарно серед ясного дня і сонячно – в дощ, спекотно – в холод, холодно – в спеку.
«Незабутня презентація! Ваші квіти й щирі слова не в’януть. Дякую! Уже верстаю третю поетичну книгу! А там ще стільки сходинок на драбині…», – слова вдячності поетеси.
Шанувальники таланту чекатимуть, доки знову Валентина Громова «прилетить ніжнокрилими віршами нам на плече», і «сонце витче веселку» а «тихий ліричний дощ» нашепче щось сентиментальне.
Ольга ЧЕРНЯКОВА