Як зазначив на дванадцятій сесії сьомого скликання голова Чернігівської обласної ради Ігор Вдовенко, Чернігово-Сіверська земля втратила вже 165 воїнів-героїв.
Матері оплакують синів, дружини – чоловіків, діти – батьків. Рани глибокі й пекучі. Невигойний біль, що обпікає душі батьків, дружин і сестер, не витісняє час. Біль нікуди не зникає і не стихає, а в словниках бракує слів, аби передати глибину їхньої печалі.
Перед пленарним засіданням сесії облради депутати й запрошені хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих захисників.
Рідним Володимира Мальцева і Андрія Шанського, які віддали життя, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України, вручені нагороди.
Замість тата – орден
Смертельних поранень командир бойової машини молодший сержант 54-ої окремої механізованої бригади Володимир Анатолійович Мальцев зазнав 1 грудня минулого року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі Троїцького, що на Луганщині. Наступного дня помер у лікарні міста Попасна. Помер у 34 роки за кілька днів до завершення контракту. Його чекали мати, дві сестри, дружина і двоє синів.
Захисник народився 17 травня 1983 року в селі Лихачів Носівського району.
У найважчий період на передовій, в 2014-ому, Володимир, не чекаючи повістки, сам прийшов до військкомату і підписав контракт на три роки. З лютого 2015-го – у зоні бойових дій. «Копчений» (такий позивний воїна) під Дебальцевим був поранений. Та відразу після госпіталю знову повернувся до побратимів. Не пощастило повернутися додому живим.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч вручив синові Володимира Мальцева Максимкові. Матері героя і дружині букети троянд – Ігор Вдовенко. Зала вітала їх стоячи і оплесками.
П’ятилітній Максимко міцно тримав у рученятах татів орден і лишень на трішечки дав мені потримати. Розповів, що вже підріс, знає дві букви (а та о), любить «одного не кусючого песика». Хлопчик має друзів у дитсадочку, хоче хоча б чимось допомогти мамі, залюбки бавитися машинками, але повсякчас згадує татуся і ніяк не хоче повірити, що він більше не прийде додому.
– Дуже сумує синок за татом. На похоронах так сильно плакав, що люди не могли стримати сліз, дивлячись на дитину, – каже Наталія Мальцева, дружина бійця. – Нам усім Володі не вистачає.
Дружина з сином приїхали із Житомира, де мешкають нині. Не могли не приїхати: шана і пам’ять людська бодай на мить відволікають від печалі й додають сили.
Хай Бог мене простить, але скажу, що жодна нагорода не замінить матері сина, і серце болітиме завжди. І кожна родина мріє про мир, про закінчення війни.
– Рана ще свіжа. Син загинув три місяці тому. Вже стала виглядати Володю додому, аж тут таке горе, – крізь сльози розказує Ольга Миколаївна Мальцева. – Весь Лихачів проводжав його в останню путь. Видать, доля така гірка у нього. На Максимка дивлюся – викапаний Володя. Такі ж очі, таке ж волосся… Моя втіха…
«Найвища нагорода – вшанування полеглих»
Батькам Андрія Шанського – Раїсі Олександрівні та Миколі Миколайовичу – вручено синову медаль «Честь. Слава. Держава».
Капітан Шанський (посмертно йому присвоєно звання майора) загинув 5 вересня 2014 року на Донеччині, поблизу селища Тельманове – за 8 кілометрів від села Гранітного, де 36 літ тому народився. На малій батьківщині і поліг у нерівному бою.
Син кадрового військового, Андрій спершу обрав собі мирну професію лісівника. Працюючи єгерем, посадив не один гектар лісу, що нині буяє і збагачує українську землю. На жаль, новеньку форму інженера лісового господарства він уже ніколи не одягне. Хоча після служби мріяв повернутися до лісництва.
– Наш Андрій жив з Україною в серці. Ми це завжди відчували, – говорить Раїса Олександрівна Шанська. – Коли він перебував у миротворчій місії ООН у Косово, гордився, що представляє Україну – одну з 14 держав. «Мамо, не забувай, ми – українці!», – ці синові слова змусили мене задуматися, пробудили патріотизм.
Миротворець (нагороджений медаллю ООН «На службі миру»), професійний військовий (більше десяти років прослужив в окремій бригаді спеціального призначення внутрішніх військ МВСУ «Барс»), Андрій Шанський не міг бути осторонь, коли Вітчизна опинилася в небезпеці. Старший офіцер відділення організації служби з охорони порядку – такими були службові обов’язки офіцера в зоні АТО.
За офіційними даними, 5 вересня колона авто- і бронетехніки Національної гвардії, що рухалася до визначеного району виконання службово-бойового завдання, несподівано потрапила в засідку. У нерівному бою із супротивником Андрій Шанський отримав тяжкі осколкові поранення несумісні з життям. Загинув, прикриваючи бойових побратимів.
На могилі Андрія в Чернігові встановлено пам’ятник, на школі, де герой навчався, – меморіальну дошку. Біля дому батьки посадили калину – символ синівської любові до України.
Усю свою енергію, всі сили осиротіле подружжя Шанських тепер віддає благородній справі – соціальному захисту родин загиблих та увіковіченню пам'яті героїв.
За словами Миколи Шанського, найвища нагорода для загиблих на Сході – вшанування їх памяті. Меморіальні дошки, пам’ятні стели і знаки, до який можна прийти вклонитися чи покласти квіти. Допомога родинам воїнів, турбота про осиротілих дітей і стареньких батьків.
Захисники проти «урізання пільг»
Відгомін війни відчули сесійній залі – протест учасників бойових дій проти обмеження пільг на проїзд у громадському транспорті. То було одне із найгарячіших питань порядку денного сесії.
Представники військових частин, які дислокуються в області, на чолі з головою громадської організації учасників АТО Андрієм Требухом протестували проти «урізаних стандартів», а не проти монетизації пільг загалом. Згідно з постановою Кабміну «Про деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» можливість скористатися стає сумнівною. Обмеження кількості поїздок (до 30 щомісячно) не покриватиме витрат і передусім на міжміських рейсах, унеможливлює відшкодування затрачених бійцями коштів.
На думку Андрія, місцеві бюджети, на які покладено механізм монетизації, «не потягнуть такого фінансового навантаження» за браком коштів.
Додам, що загалом в нашій області десь 290 тисяч осіб мають право на безкоштовний проїзд у комунальному транспорті. Серед них – і воїни АТО.
Депутати проголосували за звернення до Кабінету міністрів щодо скасування згаданої постанови про монетизацію та за розробку регіональної програми щодо пільгових перевезень окремим категорія громадян, яка повинна бути подана на розгляд і затвердження черговою сесією облради.
Згуртованість у відстоюванні прав, побратимство і дисципліна протестувальників заслуговує поваги. Захисники, котрим пощастило вціліти в пеклі, на жаль, змушені «воювати» і в мирних буднях, бо держава поки що неспроможна сповна віддати їм належне і достойно віддячити за мужність і героїзм.
Ольга ЧЕРНЯКОВА