Обцілований і, образно кажучи, освячений жіночими сльозами, ювіляр полишав і Чернігівську районну централізовану бібліотеку, де відбулася зустріч з поетом. Зізнаюся, що теж ловила сльози, бо скільки б не слухала «Монолог з мого дитинства», «Мамину баладу, прочитану на телепередачі», «Осінь скиртує тумани», серце вистрибує з грудей від болю й печалі. Стільки в поетичних рядках бринить синівської любові до неньки, запізнілого розуміння пережитого нею й щирого каяття, що не в силі чимось зарадити.
Осінь скиртує тумани…
– Я не за себе журюсь:
Ноги набрякли у мами,
Очі підпухли чомусь.
В стрісі добута солома
Зовсім не хоче горіть.
Дим із лежанки солоний
Хмарою став угорі.
Холоду я не боюся –
Не схолодить все одно.
Тільки б зігрітись матусі
Під задубілим рядном.
Цей сумний спогад про дитячі літа обпікає душу кожному, хто читає чи слухає «Монолог…» у авторському виконанні.
Та, як і в Олександра Олеся, в поезіях Дмитра Іванова журба і радість обнімаються. Сльози й сміх завше супроводжують його виступи й зустрічі з читацьким загалом. Дотепний гумор і веселі жарти – вірні й постійні супутники Дмитра Йосиповича.
В оплесках викупало жіноцтво і «Баладу про премію».
Магічна, неповторна, на диво сонячна та світла інтимна лірика.
З першого знайомства особисто зачарована проникливою поезією «Садовині весільний настрій» (або, як називаю її – «Бузок»). За три десятиліття не втомилася читати й чути її. Вдячна, що поет таки не відмовив і з глибини його серця линули рядки:
Садовині
весільний настрій
Пахучі коси розпустив.
Цвіли кленки.
Бузок їм заздрив:
Малий, він ще не вмів цвісти.
І, простромившись крізь штахетник,
Він зелен-шепіт малював.
В той вечір
вперше мій жакетик
На плечах в тебе раював.
Крім нього і твоєї мами,
Тебе не обнімав ніхто…
Улюблені вірші Дмитра Іванова є в письменниці Олени Печорної, і в поетеси, авторки знаменитої «Козачки» Надії Галковської, і в заступника директора Чернігівської централізованої бібліотечної системи Оксани Колесник, і в редакторки газети «Наш край» Наталії Бушай, і в членів ансамблю «Краяни», які щиро віншували гостя з 70-літтям.
З поетесою Надією Галковською і письменницею Оленою Печорною.
Усі ми обираємо балади й новели, співзвучні настроям, душевним пориванням і потребі дня. Кожен відкриває «свого Іванова», хоча він, звісно ж, один на всіх.
Дві години Дмитро Іванов читав вірші, а присутні, затамувавши подих, слухали й не шкодували долонь для оплесків і квітів та слів вдячності.
Змахували непрохані сльози й тривожили тишу книгозбірні дружнім сміхом, не помічаючи плину часу.
Зустріч могла б бути і тривалішою, якби ж не кликали головного редактора обласного тижневика «Гарт» виробничі клопоти. Чверть століття у постійній турботі про газету, про колектив, про читачів. А коли і як пишуться вірші, так і не зізнався. Додам лишень, що про село, про матір і про кохання так ніхто не писав.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото автора.