Написати про свій тріп до ЄС мені захотілося ще на українсько-словацькому кордоні. Саме тоді у думках ставилися галочки навпроти квитків в обидві сторони, зарезервованого хостелу, вмісту багажу, одягу та навіть необов’язкового страхування, на яке було бездумно витрачено майже 200 гривень… У цій статті я якомога детальніше розповім про власний досвід подорожі під назвою «Чернігів – Прага й назад».
Скільки витрачено грошей?
Це питання поки що у лідерах, тож із відповіді на нього й почну. Хоча мене дивує, чому ніхто не цікавиться, чим доїхала до Праги, у яких умовах жила, що їла, що бачила тощо. Воно ж усе взаємопов’язане! Українцям справді гроші болять більше за деталі.
Дорога та витрати на неї
Маршрутка з Чернігова до Києва 100 гривень (блаблакаром буде дешевше та швидше, а електричкою довше й майже за безцінь).
Плацкартне місце в потязі Київ – Ужгород коштує 125 гривень. Сідаєш ввечері і зранку ти вже на іншому кінці країни. Треба взяти до уваги, що в поїзді пекло, з вікон на подушку стікає конденсат, чай із пакетиків, а сусіди хропуть. Але ж ми бюджетні чернігівські туристи! Не забувайте!
Звісно, що за 16 годин дороги до міста, яке відкриває перед нами Європу, уже відчувається легка втома. Однак до наступного автобуса ще десять годин, тому раджу кинути речі в камеру схову на ужгородському автовокзалі за 12 гривень та чкурнути на прогулянку містом. Там є що подивитися!
Плануючи логістику, ми дійшли висновку, що варто скористатися послугами компанії Leo express, яка автобусом везе людей з Ужгорода в Кошице (Словаччина), а з Кошице – електричкою до Праги. Знаєте, відчувати Європу на смак я почала ще в автобусі. Тут тобі водичка, кава/чай, вільний інтернет і посмішки працівників (лише туалет не працював).
Потім відчула себе не лише бюджетним, а й трохи диким туристом… За 10 хвилин до посадки в електричку працівники не просто збирали сміття, а пилососили та протирали поручні. У чернігівському транспорті можуть місяцями не прибирати, а тут є окремий туалет для людей з інвалідністю.
І це щастя коштує близько 17 євро (є варіанти економії). Це орієнтовно 550 гривень. Тобто 775 гривень – і ви вже не в Чернігові, а на залізничному вокзалі столиці Чехії. Тепер помножте на два, ви ж збираєтесь їхати додому?
Де жила?
Ще одне болюче питання. Принаймні так здається на перший погляд. Насправді слід просто завантажити застосунок Букінгу. Наша компанія складалася із шести людей, тож цілком влаштувала пропозиція пансіону Corto в старому місті. Кімната з шістьма двоярусними ліжками, туалет, душ та два набори ключів (це виявилося гіршим, ніж один душ).
На ресепшені працювала дівчинка з Донбасу, тож спілкувалася вона з нами й російською, й українською. За три доби проживання разом зі сніданком це обійшлося в 9,5 тисячі гривень (1590 гривень із людини).
З вікна ми бачили обшарпані стіни внутрішніх подвір’їв старого міста, якісь відра та драбину. Чули гамір сусідів-азіатів, які ставили на підвіконня алкоголь для охолодження. Якось вночі хтось перечепився та полетів по гвинтовій драбині в коридорі. Словом, хостел!
Та, повірте, нам усе було байдуже, бо ми днями ходили по безкінечній бруківці Праги. Додому (так я називала хостел) ми приходили змарнілими і просто лягали спати.
На третій день п’ятеро моїх знайомих, які на відміну від мене знали англійську, полетіли шукати щастя в Амстердам. Я ж залишилася, бо мала справи. Нічліг шукала на тому ж Букінгу. Найдешевший. Дивом виявилося, що він у самому центрі.
Хостел Little Quarte за добу без сніданку зняв із мого рахунку 6 євро (208 гривень). За 125 чеських крон (175 гривень) можна було поїсти. Це була кімната на 8 людей, де жили як чоловіки, так і жінки. Ліжка двоярусні, кожне з них мало фіранку, полицю, розетку, бра. Під ліжком камера схову, яку можна відкрити магнітною карткою. Великий душ та туалети були на декілька таких кімнат. Персонал знає лише англійську та чеську.
Зі мною в кімнаті жили люди з різних куточків країни, але ніхто ні з ким навіть не вітався. Це здивувало, але менше з тим. Уже ввечері на мене чекала відполірована до блиску електричка.
Отже, житло зі сніданками на 4 доби обійшлося майже у 2 тисячі гривень.
Що бачила?
Коли приходить усвідомлення, що на дорогу, житло та сніданки я вже витратила трохи більше мінімалки, серце замирає… План був простий як три рублі однією купюрою – спочатку побачити все безкоштовне, а потім думати, куди витрачати гроші.
За цією логікою ми пройшлися по старому місту. Різноманітна архітектура з неповторною ліпниною неабияк вражає того, хто звик до сірих квадратних радянських будівель.
За кілька днів пройшлися по всіх мостах через Влтаву, піднялися на всі найвищі точки Праги, зайшли в Празький Град тощо. Це все безкоштовно, але все одно вражає.
У Празі я вперше в житті побувала в опері. Для людини, яка слухає лаунж, це було ще те випробування. Почнемо з того, що я знала сюжет «Весілля Фігаро», а 150 крон (близько 200 гривень) для бюджетного туриста здалися дрібничкою.
Опера в Празі – це подія. Туди приходять люди в дорогому вбранні, а в антракті п’ють вино та ведуть розмови про мистецтво. Чи варто говорити, де я взяла ті кроси, у яких прийшла постояти в опері?
Ми придбали останні квитки, тож насолоджуватися оперою 3,5 години довелося стоячи. Найцікавіше, що опера була італійською, а субтитри – англійською та чеською. На третій годині швидкого читання я почала розуміти чеську. Принаймні, мені так здалося. Наприкінці всі надцять поверхів народного театру встали та довго плескали в долоні, дарували квіти. Глядач там вдячний!
Безперечно, слід відвідати музей Франца Кафки. Хто не читав його «Перетворення», той не оцінить чорні кімнати з чудернацьким фоновим звуком. Коштує він 200 чеських крон. Усі написи англійською.
Обов’язково відкладіть ще 150 крон на музей тортур. Там зібрана дивовижна колекція інструментів, якими в середньовіччі вибивали показання та страчували людей. Тут є опис і російською.
А ось це фото чеків. Втратила я багато. Намагалася підійти до цього з розумом і купувати лише щось незвичне, але й без шопінгу не обійшлося. Взагалі думаю, що для першої поїздки в Прагу ви точно маєте розраховувати, що витратите не менше 500 гривень на день. Це обід та вечеря, якісь магнітики та музеї. За потреби скористайтеся міським транспортом, але мені ці втрати здалися не дуже логічними.
Замість післямови
У перший день я те й робила, що дивилася на архітектуру та намагалася швидко рухатися, щоб побачити більше. На третій день стала одним цілим із містом, звикла до ліпнини, маленьких будинків, вузьких вулиць та вже нікуди не квапилася. Як наслідок, не встигла навідатися до галереї, яка саме в ці дні працювала безкоштовно.
Неприємно вразило ставлення до туристів у деяких закладах. Одного разу ми завітали до бару, де на кожному столі були солоні бублики (вони мають якусь свою назву). У Чернігові, наприклад, їх до рахунку не включають, а в цьому закладі з нас вирішили стягнути 150 крон. Окрім того, що вони того не вартують, що нас не попередили, так офіціантка ще й скандал закатала. За її словами, Чехія – це країна, де платять за все. Згодом я дізналася, що чехам би ті бублики в рахунок не включили, а нас попросили оплатити кешем (загальний рахунок оплачено карткою).
Здивували місцеві жебраки з породистими песиками. Вони отримують житло, дотації на себе та тварину, але все одно просять гроші в туристів. Одного разу підійшов до мене такий чоловік та щось сказав. Ймовірно, чеською. Я відповіла йому українською, що не розумію. Моєму здивуванню не було меж, коли він сказав: «Якою мовою спілкуєтеся? Українською? Можете дати грошей, бо не вистачає…»
Пиво тут смачне, а от їжа враження не справила. Хліб з хлібом. До них ще й хліб приносять. Зрештою, на фото видно. Коли приїхала в Україну, то найперше пішла шукати борщ.
І для тих, хто думає, що подорожі – це дорого!
Ні! Десь на засмічених південних українських пляжах ви витратите не менше. Тож краще взути кроси, кинути у наплічник змінку, узяти три мінімалки та чкурнути в стару Європу. Це розширює світогляд.
Хоча, ні… Беріть грошей побільше)
Юлія КОВТУН для “Час Чернігівський”