ЗА ДОБРІ ДІЛА ВШАНОВУЮТЬ ДВІЧІ

На всіх образах у Миколая ласкаве і добре обличчя та розкішна борода. Оскільки чудотворець причетний до всіляких неймовірних, але добрих справ (про це існує безліч оповідок і легенд). За благородні діла й вшановують святого двічі на рік. За приказкою «У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи».

Під цю пору зима остаточно «лягає на землю». Зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому вже можна не тільки посвяткувати, але й з боргами розрахуватися. Про тих селян, хто не зміг віддати до цього дня чи не встиг, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАТРОН ДІТВОРИ

Знаменитий в усьому світі Санта Клаус, що обдаровує дітвору щедрими передноворічними дарами, і добре знаний малятами Дід Мороз взимку не сидять без діла. А ось в української дітвори є свій національний патрон, якого шанують здавна, – це святий Миколай.

У давнину увечері хтось із найповажніших у родині (зазвичай дідусь) перевдягався в «доброго Миколая» і заходив до оселі з подарунками, приготовленими батьками заздалегідь. Нерідко на ньому були ангельські крила, довга борода, а в руках він тримав смерекову гіллячку, обвішану цукерками.

Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробили протягом року малюки. Для чемних діток була спеціальна приповідка:

«Мамусиній господині,

Що порядок любить все,

Даруночки несу нині,

Бо дитина на них жде.

Ой голубко, моя крале,

Слухай маму все свою –

То не тільки книжку й лялю,

А й цукерок принесу!».

Натомість нечемній дитині пропонував інший вірш:

«Ти, дитино моя мила,

Маєш те, що заслужила, –

Я до тебе загостив

І дарунок тут лишив:

Що не слухала ти тата,

Ані мами, ані брата.

Тому різку, як той гай,

Дає святий Миколай!»

Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». У такий спосіб старші виховували у дітей шанобливе ставлення до батьків, привчали до чемності та працелюбності.

Напередодні свята у школах влаштовували цікаві вистави. Головною дійовою особою був святий Миколай. Поруч із ним неодмінно сусідив в’юнкий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що діти були неслухняними і гостинців не заслужили. Та добрий святий усім вибачав.

На честь святого Миколая створено багато пісень релігійного характеру. Та найпопулярніша й усіма знана була пісенька з ось таки словами:

«А хто, хто Миколая любить,

А хто, хто Миколаю служить.

Тому святий Миколай

На всяк час помагай…»

Отже, уявлявся Чудотворець добрим покровителем і мудрим наставником передусім для дітвори. Відтак хлопчики й дівчатка чекали щедрого гостя, який «йде з гостинцями, дарами снігом, снігом та льодами».

У цей день хлопці починали готуватися до колядок.

ХВАЛИ ЗИМУ ПІСЛЯ МИКОЛИ

З ім’ям святого Чудотворця (ікони цього святого були практично в кожному домі) пов’язано чимало влучних прислів’їв та приказок про погоду і землеробство: «Після Миколая пшениця поле вкриє», «Варвара показує дорогу, Сава мости мостить, а Микола пригвоздить», «Хвали зиму після Миколи», «Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне»…

Свято святом, але селяни не забували спостерігати за погодою. Знали, що якщо на Миколу впаде великий іній, то буде гарним врожай хліба. Коли ж тріщав мороз, то також на добрі хліба й городину.

Із цим празником був пов'язаний і обряд пивоваріння. У кожному селі в давнину на Миколаївські свята гучно празнували «з пивом»(очевидно, з медоварінням). Селяни скликали гостей, частували їх, а по обіді запрягали в сани коней, їздили довкола села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав».

З роками та століттями звичаї певною мірою змінилися, та свято таке ж шановане народом і світле, осяяне сподіванням на чудеса.

Ольга ЧЕРНЯКОВА