Для більшості дитинство – час пригод. «Час Чернігівський» поцікавився у читачів їх спогадами. Цікаво, що найчастіше на думку спадали саме пустощі.
Сергій Романенко, програміст. У мого діда були лижі. Я їх якогось разу без дозволу взяв …і зламав. Потім довго не ходив до бабці з дідом, боявся, що «влетить».
Алла Балакірєва, науковий співробітник. Я з сестрою у старій хаті у бабусі знайшли дірку в підлозі. Засипали туди цукру, чаю, різних круп і типу варили їсти.
Сергій Зосименко, журналіст. Я був малим (років 8-9), тоді тато водив фуру. Одного разу він взяв мене з собою, бо не було з ким залишити. Десь серед поля ми поламалися, ще й дорогу замело. Батько спробував відремонтувати авто. Поряд була якась військова частина, але там навіть телефон не було. У результаті нам таки допомогли, але через годин шість. Найкраще в цій історії — звук двигуна і розуміння, що ти не замерзнеш десь посеред поля.
Катерина Кадр, журналістка. Мій тато працював на залізничній станції у Коропі. Заробляв добре, працював тяжко. Це був початок “нульових” - дифіцитні солодощі, неякісні речі. Але тато щомісяця із зарплати намагався принести нам із сестрою щось незвичне і смачне, те, що куштували не всі. Наприклад, “Спрайт”, “Фанту” і «Снікерс» або печиво “До чаю”. Або якійсь дивний на той час грейпфрут, який ще всі боялися купувати.. Тож дитинство для мене — це печиво “До чаю”, яке я запивала смачним “Спрайтом”)
Альберт Черешко, представник Державної служби у справах ветеранів та учасників АТО. Моє дитинство пройшло між двох бабусь, одна була з України інша - з Білорусі. Усе дитинство ділилося на дві частини: з одного боку це український борщ з салом та іншими стравами української кухні, випасання корів на конях, купання в озері та рибальство; з іншого боку - це заповідник " Біловезька пуща" з її зубрами, лосями, полярними совами, вовками та лисицями. Саме в Білорусі мене навчили збирати гриби, ягоди та полювати на зайців. З того часу багаго гарних спогадів та яскравих пригод
А яке дитинство у ваших спогадах?