{jb_greenbox}Торгівля людьми — це купівля та продаж чоловіків, жінок і дітей із метою подальшої експлуатації всередині країни та поза її межами. Більшість постраждалих осіб, які у 2017 році отримали допомогу від МОМ — молоді люди віком до 35 років. Понад 230 000 українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року (за оцінками МОМ).{/jb_greenbox}
Журналісти «Часу Чернігівського» поспілкувалися з керівником програм, юристом Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Наталією Куліковою. Вона розказала, хто та за яких умов стає жертвою торгівлі людей, а також переповіла історію дівчинки з Чернігівщини, якій довелося жебракувати на Одещині за харчі та дах над головою.
— Наталіє, скажіть, будь ласка, хто просить вашої допомоги?
— До Чернігівського громадського комітету захисту прав людини громадяни звертаються з різними проблемами. Зокрема, це батьки та рідні постраждалих так званих «наркокур’єрів» у Росії. Ми намагаємось допомагати, але це дуже складні справи. У 2017 році ми допомогли 9 постраждалим від торгівлі людьми. У 2018 ідентифіковано (виявлено) уже 4 особи та надано понад 50 консультацій.
Дуже радує той факт, що з 2017 року почали звертатися не лише постраждалі від торгівлі людьми, а й ті, хто лише планує виїзд на роботу за кордон. Це як особи з середньою освітою, середньою спеціальною, так і з вищою освітою. На жаль, від потрапляння в такі ситуації не застрахований ніхто!
Останнім часом, завдяки інформації та співпраці з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, до нас усе частіше звертаються мешканці всієї з України.
— В суспільстві багато стереотипів щодо явища торгівлі людьми. Більшості спадає на думку виключно асоціації з проституцією. Що скажете ви?
— Торік нами були зафіксовані 6 випадків спроб сексуальної експлуатації, один випадок жебракування та один спосіб сексуальної експлуатації дитини. У 2018 році нами зафіксовано два випадки трудової експлуатації (мати з дитиною та хлопець) та одне використання в злочинній діяльності (потерпілий у справі «наркокур’єрів»).
У Чернігівській області є й інші постраждалі від торгівлі людьми в спробі сексуальної експлуатації, однак до нашої організації вони не звертались. Принаймні поки що.
Що стосується способу експлуатації, то останні роки вона зазвичай є змішаною, оскільки злочинці намагаються приховати такі факти.
— У яких країнах чи областях України фіксуються випадки, пов’язані з торгівлею людьми?
— У 2017 році країнами призначення для жінок були Китай, Кіпр, Ліван та Україна. Торгівля людьми щодо дитини була зафіксована в Молдові. Щодо наркокур’єрів, то у 2017 році це була Росія, у 2018 році — Україна (Чернігівська та Одеська області).
— Чому так стається?
— Найбільша складність — економічна ситуація в країні. На жаль, люди, шукаючи роботу, намагаються знайти кращі умови праці та гідну зарплату. Однак не завжди те, що їм обіцяють, справджується. Навіть якщо закордонний роботодавець не робить жодних протиправних дій. Зрештою він може просто не стримати обіцянки.
У більшості випадків погодитися чи ні на нелюдські умови праці — це вибір потенційного працівника. Якщо ж ми говоримо про торгівлю людьми, то в такому разі людина не має права вибору і вимушена виконувати те, що наказують робити.
Дуже часто люди не знають куди їдуть, вірять посередникам-вербувальникам, не перевіряють інформацію тощо. Найгірше, коли вони не залишають інформації про свою мандрівку близьким та родичам.
У суспільстві, на жаль, досить мало інформації про проблему торгівлі людьми. Натомість поширюється низка стереотипів та спостерігається зависокий рівень довіри до наочно знайомих людей.
Наостанок Наталія Кулікова погодилася розказати читачам «Часу Чернігівського» про історію дівчинки з Чернігівщини, як стала заручницею трудової експлуатації на іншому боці країни.
{jb_chat}Історія Марії{/jb_chat}
Після школи дівчинка рік вчилася на бухгалтера, але роботу в селі так і не знайшла. Матір вчителювала, батько — отримував пенсію по інвалідності. Тож коли до сусідського хлопця в гості приїхали наочно знайомі дівчата й позвали Марію на заробітки до Одеси, та погодилася. Ба більше, дівчатка допомогли їй придбати квиток в один бік.
— Я не радилася з батьками й не питала їх дозволу. Сіла в потяг та поїхала в пошуках кращого життя. На залізничному вокзалі дівчата мене покинули. Я не знала, що робити, бо паспорт та речі із собою не взяла. На залізничному вокзалі до мене підійшла літня жінка, пообіцяла прихисток, харчування, роботу. Вона також підібрала на вокзалі побитого хлопця. Поселила нас із собою в приватному будинку в одному з районів Одещини. Хлопця згодом вигнала, бо він багато хворів,— пригадує дівчинка.
За кілька днів власниця помешкання відправила юну дівчинку жебракувати. Мотивацією для цього послугувало те, що в жінки начебто хворіє онук. Після операції йому, мовляв, конче потрібні були гроші на лікування. Окрім того дівчинка мала так би мовити «відпрацьовувати» витрати на її проживання та харчування.
— Кожного дня із самого рання й до 20-ї години власниця будинку виводила мене в різні точки міста, возила до інших населених пунктів. Жебракувати доводилося біля церков, торговельних точок, просто на вулиці. При цьому вона поглядала за мною, а ввечері забирала всі гроші і вела додому. Жодної копійки за це я не отримувала. Жінка говорила, що працює бухгалтером, але я розуміла, що вона ніде не працює, — продовжує розповідь Марія.
Критичність ситуації полягає в тому, що з дому дівчинка поїхала бувши місяць як при надії. Однак, знаючи про це, одеситка потурань їй не робила. Навпаки, принижувала гостю та погрожувала здати правоохоронцям. Якщо власниці помешкання потрібно було кудись піти, то вона закривала Марію в кімнаті.
Ввечері вагітній дівчинці з Чернігівщині давали лише булку та чай. Вагітна була постійно напівголодною, її мучили болі в області живота. Звісно, що про огляд лікаря не йшлося. Про заборону контактувати з батьками годі й говорити.
Зрештою жителька Одещини сама зв’язалася з матір’ю дівчинки та, вигадавши легенду про перебування Марії в Туреччині, видурила її документи. Матері літня жінка представилася свекрухою.
— Лише за декілька годин до пологів вона повезла мене в лікарню. Лікарі з’ясовували звідки я, де мої документи та підключили співробітників районного центру соціальних служб, які зв’язались з і своїми колегами за моїм місцем проживання. Згодом я дізналася, що мати мене шукала. Навіть писала заяву в поліцію. Коля я народила, то одеситка вмовляла мене покинути дитину і якомога швидше узятися за роботу. Я була в тяжкому психологічному стані. Боялася і з нею жити, і повертатись з дитиною додому. Через декілька днів за мною приїхала матір, заспокоїла мене й забрала з лікарні разом із дитиною завдяки співпраці головного лікаря пологового будинку, соціальних працівників районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та представників громадської організації Одеської області, - розказує про свою історію Марія.
{jb_attachment} На щастя, ця історія завершилася позитивно, але в процесі підготовки цього матеріалу «Час Чернігівській» дізнався чимало інших історій та протизаконних схем заробітку і нелегального в’їзду в Україну з менш заможних країн. Ми обов’язково розповімо вам, чому статистика громадських організацій та правоохоронних/міграційних органів вкрай відрізняються тощо.{/jb_attachment}
