11 червня 2017 року, набув чинності безвізовий режим між Україною та ЄС. Це дозволило українцям з біометричними паспортами їздити без віз до країн ЄС, за винятком Великої Британії та Ірландії, а також до держав Шенгенської зони – Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії на термін до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду.
Якою зараз є ситуація з оформленням біометричних паспортів? І як «безвіз» сприяв затвердженню інших важливих реформ? Про перші результати та прогнози на майбутнє для «безвізового режиму» - Ірина Сушко, виконавчий директор ГО «Європа без бар’єрів».
«Вже багато змін в Україні сталися на краще. Зокрема помітно якісно триває децентралізація. Багато людей отримали змогу побачити Європу завдяки безвізу», — коментує під час зустрічі із українськими журналістами Міхаел Галер, депутат від групи Європейської народної партії. Участь у розмові взяла й журналістка «Часу Чернігівського».
Депутат акцентує, що українці є дисциплінованими туристами. Тож проблем з їх дещо більшою кількістю не було.
Найбільшу небезпеку, яку пророкували «зрадофіли» — масове заробітчанство. Втім варто вкотре наголосити, що безвіз розрахований на туризм, для працевлаштування і досі інший порядок виїзду.
Як повідомляє Міграційна служба України в Чернігівській області, з 1 травня 2017 року по 1 травня 2018 року біометричні закордонні паспорти отримали 74 745 громадян, натомість у 2016 році — 32 563.
Пару коментів:
Андрій Кужель, регіональний представник NGO Centre UA: Маю змогу порівнювати. З отриманням безвізу не треба втрачати купу часу на оформлення візи: збирати довідки, день стояти під посольством тощо. Українці стали більш мобільними. Маєш паспорт, гроші та страховку — спокійно подорожуй. Те, що теж приємно — прикордонники тепер лояльніші. Ще один плюс — на український ринок заходять лоукостери.
Юлія Ковтун, журналістка (подорожувала вперше): У січні-лютому мала тріп Україна-Чехія. До ЄС потрапила на автобусі через українсько-словацький кордон. Жодної живої душі, окрім наших в автобусі, працівників пункту пропуску та песиків не було. Наші документи збирали двічі та перевіряли близько години. У цей час ледь не посивіла. Пригадувала усе, що могло теоретично завадити моєму перетину: страховка, житло, квитки, кількість грошей на руках та на кредитці, податки, робота журналістом чи в правоохоронних органах… Серце йокало, але дарма. Перелік вимог для перетину кордону є вичерпним. Не морочте собі голову чимось іншим! На стінах пункту пропуску висіло оголошення, що через кордон не можна провозити м’ясо, молочку та ще щось… У нашій компанії з шести чоловік у трьох був йогурт, ще у однієї людини ковбаса. Почали панікувати, нервово пити йогурт. Що не влізло – викинули у смітник. Ковбасу ж було викидати шкода. Студенти з черги, побачивши нашу паніку, порадили не викидати. Ще б пак! Дівчатка пошепки сказали, що через Ужгород до Європи їздить багато студентів і оту домашню ковбасу та трилітрові банки маминої консервації вдається перевозити майже завжди. Так і було. Ковбасу пробачили. А щодо йогурту… Я дивилася через скляні двері на смітник, але ж не повернулася за ним))) Знаєте, теоретично я підготувалася до подорожі добре, але на практиці вийшло так, що усюди було лячно і нервово. Це якийсь совковий відголосок зсередини шепотів! Наприклад, коли їхала на потягу з Кошице (Словаччина) до Праги (Чехія), то все чекала, коли ж будуть перевіряти документи, тримала паспорт в руках. Десь на півшляху до Праги я зрозуміла, що кордонів між країнами ЄС таки немає і заховала документи до сумки.