Тож після всіх процедур оформлення документів я була стовідсотково готова до подорожі з особливим колоритом. Залишилося зібрати речі та налаштуватися на хвилю мандрів. Старт подорожі розпочався з аеропорту Бориспіль. Звідси неодноразово проводжала друзів, проте сама все мріяла… А, як я вже переконалася на власному досвіді, думки наші матеріалізуються. Тож мріймо вдумливо – все обов’язково здійсниться!
Страху перед польотом абсолютно не було, а лише бажання якнайшвидше потрапити до літака. Піднімаючись трапом великого білого птаха, подумалось: нарешті і я побачу нашу Землю з висоти.
Пасажирське місце у мене було в хвості. Саме тому, мабуть, переді мною відкрилися неймовірні картинки польоту у всій красі. Спочатку після підйому відчувалося, як змінюється тиск, а потім усе нормалізувалося. Можна було спокійно милуватися «білогривими кониками», які з’являлися періодично на небесному шляху. Вони були різного розміру та конфігурації. Навіть казкові повітряні замки з біло-ватних хмаринок пропливали повз нас.
Якщо літак спускався нижче до землі, то виднілися різнокольорові клаптики населених пунктів та земельно-лісових просторів. Усе здавалося таким крихітним та іграшковим, неначе в казці. Земля – як на долоні! А ще було дивне відчуття, що ми стоїмо на місці. Просто я думала, що на борту літака, так само як і на машині, швидко змінюються картинки. Проте ні. Кожний транспорт має свої нюанси.
Єгипет зустрів спекою
Нарешті ми успішно приземлилися в назначеному пункті – місті Шарм-эль-Шейх (у перекладі з арабської – «бухта шейха»), що розташоване на півдні Синайського півострова. Єгипет зустрів нас неймовірною спекою та палючим сонечком (серпень як-не-як!). Ступивши на єгипетську землю, відчула потік жаркого повітря. Нічого собі, подумала я. А як же тут відпочивати? Проте вже через півгодинки адаптаційний рубіж було пройдено. Адже спека тут не така відчутна через близькість до моря та низьку вологість.
На комфортабельному автобусі у супроводі місцевого гіда нас привезли до готелю. Швидко закинувши речі до номера, я направилася до манливо-блакитного басейну. І тут… не зрозуміла. Вода була настільки теплою, що не відчувалося ніякого дискомфорту. Зазвичай, коли відпочивала на наших курортах, то до водички треба звикати поступово. Єгипетська ж – до вподоби відразу!
Купання в басейні принесло море задоволення. До того ж для тих, хто любить плавати, а я належу саме до цієї когорти, – це справжнісінький рай. Проте цікаво було побачити й море. Тож вирушила на пошуки. Мій готель знаходився на другій лінії, тому треба було трішечки пройтися. Дорога до моря цікава – тут тобі й екзотичні рослини, і двогорбі верблюди, і привітні місцеві жителі.
Пройшовши 7–10 хвилин, можна побачити те, ради чого (ну майже) їхав – море. В Єгипті – це Червоне море. А чи знаєте, що воно найчистіше у світі? А все тому, що сюди не впадає жодна річка. Також завдяки високій солоності (близько 42%) можна спокійно плавати навіть недосвідченому плавцеві.
А ще мене завжди цікавлять версії щодо назв. Для Червоного моря таких варіантів виявилось декілька. Є різні припущення, приміром, назва походить від коричнево-червоного цвітіння водоростей, червонуватого відтінку скель чи навіть від назви пустелі «Дешер», що означає червоний колір. Утім, існує ще й релігійна версія. У давні часи, коли Мойсей переводив євреїв з Єгипту в Ізраїль через Червоне море, він наказав воді розійтись. Так і сталося. Його люди змогли пройти по дну. А ось їхнім переслідувачам поталанило менше – перед ними води знову зійшлись і вони загинули. Оскільки було багато крові, море й отримало назву Червоне. Сумно, але це також одна з версій.
Проте як би там не було, а купатися в Червоному морі можна цілий рік. Це найтепліше і найближче до Європи тропічне море. Воно заповнює собою вузьку, майже прямолінійну тріщину між Середземним морем і Індійським океаном. Зліва – Африка, справа – Аравійський півострів. Температура води в ньому зрідка опускається нижче 20 градусів взимку. Влітку та восени температура на поверхні становить 26–30 градусів тепла.
Моє ж літнє серпневе занурення в 30-градусну водичку було просто блаженство. Крім того, такої криштально-чистої води, коли видно абсолютно все аж до ніг, я просто не бачила. А вдягнувши підводну маску, можна ще й побачити неповторний підводний світ – безліч різнокольорових рибок та царство коралових рифів, що причаровують багатством колірних гам і відтінків.
Купатися в Червоному морі можна майже цілий день. Водичка в ньому однаково тепла – хоч о 5-й ранку, хоч о 5-й вечора. Температура моря не падає нижче 24 градусів. А все тому, що там є особливі корали, які називають пекучими. Вони і підігрівають море зсередини. Особисто мені поталанило, оскільки входити до моря можна було як з понтону, так і з берега. Тільки варто мати спеціальне взуття, яке араби називають «коралки». Назва ж придумана не випадково. Коли заходиш у море з берега, то треба йти дуже обережно – можна поранити ноги гострими коралами. Звідси і назва.
А ще цікаво, що на понтоні завжди висить прапор і залежно від того, якого він кольору, залежить ваше купання в морі. Якщо білий та жовтий, добре, а ось червоний – то це заборона. До того ж рівно о 18.00 вас попросять вийти з моря. Спитаєте, чому? А все тому, що швидко сідає сонечко, стає темно і можуть з’являтися хижі риби. А значить і купатися вже небезпечно! Ось такі там строгі правила.
Червоне море у всій красі
Наступного дня, аби помилуватися морськими пейзажами, я з групою туристів вирушила на екскурсію до острова Тиран та до Блакитної лагуни яхтою. Від готелю до бухти нас довезли джипами, а там уже чекала дружня компанія судна. Ми із задоволенням розглядали місце, де проведемо майже цілий день. Зручно вмостившись на палубі, можна було споглядати красу моря. Хвилі тихенько погойдували яхту, створюючи сприятливу атмосферу відпочинку.
Невдовзі вже можна було побачити сам острів, з назвою якого пов’язана давня бедуїнська легенда (бедуїни – це жителі пустелі). Якось давним-давно арабська принцеса Санафір закохалася в чоловіка на ім’я Тиран. Про це дізнався її батько і дуже розгнівався. Закоханих розлучили та поселили на різних островах Червоного моря. Тоді відважний Тиран вирішив самотужки доплисти до своєї коханої та кинувся в море. Проте йому не пощастило досягти острова Санафіри: він загинув в оточенні хижих акул. А вона і досі чекає коханого. Якщо прислухатись, то можна почути її голос, що доноситься вітром. А на згадку про їхнє кохання туристи милуються двома островами – Санафір та Тиран.
Крім островів, заворожує ще й безмежно синє море. Вода криштально чиста з багатим підводним світом, який, до речі, можна побачити, як-то кажуть, не відходячи від каси. Тут же на яхті професіонали з дайвінгу проведуть детальну інструкцію. Проте від себе додам, якщо ви боїтесь, то навіть не треба і пробувати. Оскільки на занурення під воду треба позитивне налаштування і спокій.
Я, звичайно, вирішила спробувати. Не скажу, що не хвилювалася, адже це щось невідоме і вперше. Вдягнувши костюм аквалангіста, спокійно (як на диво для себе) чекала занурення. Нарешті мій час настав! Спочатку була легка паніка, здавалося, що я забула всі настанови інструктора, проте швидко опанувала себе, коли побачила дивовижний світ під водою. Це вау! Ради цього варто було пройти всі муки очікування.
Перед очима пропливали яскраві рибки, до яких я намагалася доторкнутися, різнокольорові корали та водорості. Відчуття, що потрапив до казкового підводного царства. Завдяки рифам з живими коралами було неймовірно захопливо. Здавалося, що під водою час зупинився. Залишилася лише краса, яка заманювала все глибше і глибше. Тут тобі риби-метелики та риби-папуги пропливають зграйками, там осторонь причаїлася риба-камінь, коливанням чарівних плавників заворожує риба-лев, помаранчевими шипами з двох боків та з синіми смугами вздовж тіла привертає увагу риба-хірург, а далі ніби протягують свої щупальця різнокольорові корали різних розмірів.
Насолоджуватись цією красою можна спокійно. Адже увесь час поруч інструктор, який завжди готовий тобі допомогти. А ще я замовила відеозйомку, аби зафіксувати ці прекрасні миті назавжди. Потім можна передивлятися разом з друзями, розповідаючи про всі подробиці занурення.
Після таких дивовижних морських картин нам запропонували на яхті вишуканий обід, під час якого ми мали змогу смакувати суп з крабами, запечену рибу у фользі та королівські креветки. При цьому наше око спокійно милувалося морськими краєвидами. А вони таки дійсно неперевершені!
Невдовзі на нашому горизонті з’явилася Блакитна лагуна. Від такої краси дійсно затамовується навіть дихання. Це щось на кшталт романтичних островів, які до цього я бачила лише в кіно. Яхта наша зупинилася неподалік від лагуни. Нам запропонували доплисти самостійно до берега. Наближаючись усе ближче до мілини, було відчутно, що вода стає все тепліше та тепліше. А колір – чисто блакитний! Пісочок біленький, біленький. Ну рай на Землі! Інакше не скажеш. Щоправда шкода, що нам дали дуже мало часу побути там. Проте ми встигли поніжитися у тепло-блакитній водичці та зафіксувати прекрасні моменти у фотокадрах.
Прогулянка на яхті видалася дуже яскравою та незабутньою. Вже назад усі поверталися задоволені та з купою позитивних вражень. Відпочили, як-то кажуть, весело та з користю.
Кольоровий каньйон та безмежність пустелі
Побувати в Єгипті та не побачити пустелю. Це все одно, що їхати в Полтаву за галушками і не скуштувати їх. Тож я вирішила на власні очі побачити піщані простори. І не тільки.
Цікаво, що 95% країни вкрито пустелями. Саме тому населення використовує лише близько 5% від загальної земельної площі у вузькій долині Нілу і його дельти, частково на узбережжі Червоного моря, Синаю та навколо Суецького каналу. Тож побачити безмежні пустельні краєвиди нам гарантовано!
Кольоровий каньйон знаходиться від Шарм-єль-Шейха десь на відстані 150 кілометрів. Єдиний транспорт – це джип. Приблизно о 5-й ранку за нами приїхало дві машини з місцевими водіями і ми відправилися в мандри. Дорогою перед очима швидко миготіли одноманітні картинки пустелі. Інколи виднілися поселення бедуїнів, в гості до яких ми заїхали на смачний чай з різноманітних трав.
Під’їжджаючи до каньйону, ми побачили, як через пустелю біжать дві маленькі дівчинки. Навіщо? – подумала я. Відповідь не вимусила довго чекати. Щойно ми зупинилися, ці юні створіння благаючим поглядом просили нас поділитися їжею чи грошима. Звичайно, охочих знайшлося чимало. Таких зустрічей у нас, як виявилось, було ще багато.
А далі ми змогли нарешті побачити неймовірні пустельно-гірські пейзажі. Попереду виднілася глибока впадина, а поодаль – височилися красиві гори. Дивне відчуття – де ми: на Землі чи на іншій планеті? Ознак життя поки що ніде не видно.
Вузькою звивистою стежкою ми спускалися на дно улоговини, де й розпочинався Кольоровий каньйон. З розповіді гіда я зрозуміла, що це величезна щілина в скелях пісковика, яка виникла природним чином. Вірогідно, в результаті сильного землетрусу. Швидше за все, морське дно піднялося високо вгору. А потім вода і вітер протягом тисячоліть завершували розпочату справу.
Нині ж ми можемо милуватися скелями різних кольорів – від білого до криваво-червоного, з вкрапленнями гранітних, кобальтових, мідних порід і стародавніх коралів. У каньйоні, який простягнувся майже на 5 км та складається з безлічі звивистих лабіринтів, трапляються яскраво-помаранчеві кольори, різні відтінки червоного, кремового, білого і навіть неймовірно глибокого фіолетового кольору.
Гід, продовжуючи свою цікаву розповідь про каньйон, вів нас все далі і далі вглиб, де стрімкі скелі майже змикалися одна з одною. А потім знову виднівся каньйонний простір. Здавалося, серед такої пустельної краси життя неможливе. Оскільки палюче сонце було нещадне. Проте ні. Невдовзі ми побачили рослини з великою жагою до життя. Вони вимогливо виборювали своє місце в скелях і навіть тішили плодами.
Я почула, що хтось кричить, закликаючи швидше пройти один з відрізків каньйону. Перед очима відкрилася захоплива картинка – маленьке дівчисько бедуїнів настирливо кидало камінці по невеличкому деревцю з плодами інжиру. Кілька спроб – і плід упав додолу, де його підібрали її друзі. Вони весело сміялися, святкуючи таким чином, хоч і маленьку, проте перемогу. Ми зрозуміли – а життя все ж таки і тут існує. З усіма його багатогранними пазлами та пригодами.
У цю мить мені захотілося подивитися вгору. Голі яскраві скелі ніби вилися вгору приблизно на 25–30 метрів, а десь високо-високо виднілося безхмарне небо пустелі. Придивляючись до різноколірних каменів, можна побачити дивні візерунки природи. А ще, звичайно за наявності бурхливої уяви, можна споглядати на силуети тварин – крокодила, слона, лева. Одним словом, незвичайну красу Кольорового каньйону неможливо передати словами і навіть яскравими фотографіями. Це єгипетське природне диво потрібно бачити своїми очима!
Наприкінці маршруту нас чекав приємний сюрприз – чаювання з бедуїнами, які майстерно та швидко приготували смачний трав’яний чай на вогні. Нам залишалося лише смакувати та милуватися безмежною красою скель.
До Блакитної діри на квадроциклах та «кораблях пустелі»
Звичайно ж, знайомство з пустелею буде неповним і не таким захопливим без катання на квадроциклах та верблюдах. Тож я вирішила відчути смак подорожі по повній програмі.
Вранці нас забрали з готелю і повезли на мікроавтобусах в пустелю. Скажу чесно, одяг для такої поїздки потрібно підбирати ретельно. Він має бути закритим, незалежно від погоди і пори року, аби захистити тіло від вітру, піску та сонця. Варто також взяти сонячні окуляри для захисту очей, а на голову пов’язати арафатку. Це традиційна арабська хустка з щільної тканини зі строкатим малюнком чорно-білого, червоно-білого або зелено-білого кольору. Свою назву отримала на честь палестинського лідера Ясера Арафата.
У спеціально відведеному місці нам провели коротенький інструктаж щодо управління квадроциклами і гайда в дорогу. Інструктор попередив (особливо жінок) – не натискайте все одночасно: педаль зчеплення та гальма. Всі погодилися, махнули головою на знак згоди та розпочали рух. Я також зрушила, впевнено натиснувши на все, що можна. Проте, повторивши спробу, мені вдалося відчути дорожній ритм вітру.
Їхали ми колоною один за одним. Я час від часу пригальмовувала, аби потім розігнатися та відчути смак швидкості катання. Тепер мені стало зрозуміло, чому деякі гонщики люблять швидкісний рух. Їхати з вітерцем – це справді круто! А ще при цьому відкриваються неймовірні пейзажі: з однієї сторони скелі, а з іншої – морські краєвиди. Красиво, аж дух перехоплює!
Перед нашими очима з’явилася унікальна підводна вертикальна печера Блакитна діра, яка знаходиться в акваторії Червоного моря. Вона як магніт притягує до себе дайверів з багатьох куточків нашої планети. Названа так, бо має дивний небесний колір. Місцеві жителі не ризикують плавати в цьому місці, оскільки вважають його проклятим.
Існує навіть легенда, згідно з якою дуже давно шейх наказав утопити тут свою дочку. Він дізнався, що під час його відсутності, донька грішила і топила своїх коханців, приховуючи таким чином зв’язки, які її порочать. Перед смертю дочка шейха сказала, що буде забирати на морське дно всіх, хто наважиться заплисти в Блакитну печеру. Проте такі містичні перекази не лякають любителів морської краси та підводного плавання.
З вітерцем ми домчали до морського узбережжя, де нам запропонували прохолодні напої. У нас був також час, аби відпочити перед продовженням подорожі. Лежачи в гамаку, можна було милуватися блакиттю моря та красою гірських скель.
Невдовзі екскурсовод повів нас до цікавих тварин – верблюдів. Я багато разів бачила їх на картинках, в кіно та зоопарках, але щоб кататись на них … ні. Звичайно, мені цікаво було спробувати і такі відчуття. Верблюди були спеціально підготовлені і знали свою справу. Мені дістався особливий – був у в’язаній шапочці та дивився розумними очима. Коли всі всілися, ми вирушили шеренгою вздовж морського берега. Їхати на верблюді, я б сказала, не зовсім то і комфортно. Проте емоції отримуєш позитивні.
Цікаво, що «кораблі пустелі» можуть два тижні обходитися без води та пересуватися зі швидкістю 40 км/год. А максимальна вага, яку вони в змозі підняти, досягає близько 500 кг. Подумалося, а чи далеко можна заїхати на верблюді, якщо б я їхала верхи на ньому десь з тиждень? Мабуть, не так вже і далеко. Проте це була б інша історія. А цього разу ми проїхали хвилин 15 вперед та стільки ж назад до місця, де можна було пірнути в морський вир. Поплававши в масці досхочу та надивившись на красивих рибок і рифи, повернулися на квадроциклах назад на базу з купою вражень.
Поїхати, аби знову повернутися…
Єгипет – це барвисто емоційна країна: зі своїми безкрайніми піщаними пустелями, стародавніми величними пірамідами та блакитною гладдю Червоного моря. Тут можна познайомитися з надзвичайним підводним світом, випробувати на собі безжалісність пустель та підкорити одну з гірських вершин.
Подорожувати єгипетським світом, особисто мені, хочеться знову і знову. Адже за один раз усього не побачиш та не одужаєш ні фізично, ні фінансово. Якщо я повернуся до Єгипту, то неодмінно відкрию для себе ще й таємницю пірамід та незвичайних гір. Кожна країна – це велика книга з безліччю непрочитаних сторінок, які нас так і ваблять до себе. Аби зрозуміти «смакові» єгипетські якості, треба повернутися сюди ще не один раз.
Своєю першою поїздкою до Єгипту дуже задоволена. Тепер і я можу підтримати розмову про чарівний підводний світ, неймовірну красу Червоного моря та зелені оазиси серед пустелі. Вважаю, що лише тоді, коли особисто побачиш та відчуєш мандрівні емоції, можеш сміливо дискутувати із загартованими професіоналами подорожей.
Насамкінець хотілося б, аби не розчаруватися та не розгубитися в єгипетських реаліях, дати декілька порад мандрівникам-початківцям:
1. Не помилитися у виборі готелю. Треба чітко знати, чого ви хочете: красиві коралові рифи, безліч розваг чи спокійний відпочинок. Готелів у Шармі близько 300 – на будь-який смак і бюджет. Так, скажімо, ті, хто не переносить спеку, у найгарячіший період можуть обрати готель на кшталт Nubian village – він розташований на своєрідному мисі, де постійно вітряно. На території готелю є маленький ботанічний сад, а отже, тінь і прохолода.
Готель Movenpick Sharm Naama Bay розташований в однойменній бухті Наама Бей, де зосереджені різноманітні кафе, бари, нічні клуби. Нудно не буває. Натомість у самому готелі спокійно і гармонійно. До того ж Movenpick пригощає однойменним морозивом, що давно вже стало світовим брендом, а архітектура готелю влаштована так, що вікна усіх номерів у марокканському стилі виходять на море.
А Royal Monte Carlo Sharm годиться для тих, хто знається на розкошах високого ґатунку, вишуканій кухні та сповідує чайдлфрі: тут не селять дітей віком до 16-ти. У готелях є навіть бібліотеки, де зібрано книжки всіма мовами світу.
2. Ніколи не забувайте торгуватися з арабами, оскільки залишитися лише у виграші. Вони завжди спочатку накидають ціну, а потім, якщо ви будете наполегливими, роблять хороші скидки. Таким чином можна добре зекономити та отримати бажану річ.
3. Не сидіть у готелі, а шукайте змістовне наповнення свого відпочинку. Готельний гід зазвичай запропонує вам різноманітні екскурсії. Проте саме тут треба бути уважним, оскільки його послуги набагато більше коштують. Утім, за межами готелю є інші пропозиції і до того ж вони дешевші. Вибір лише за вами.
4. Не бійтеся завжди запитувати. Приміром, під час вибору тих же екскурсій (поїздки до Каїру або Єрусалиму, катання на джипах або на верблюдах по пустелі) треба в гіда дізнатися все до найменших подробиць. Якщо ви не спитаєте, то він ніколи не розповість, що в автобусі в одну сторону ви будете їхати 5 годин і в кінцевому рахунку втратите цілу добу відпочинку в готелі. Або що по дорозі ви заїдете у 5 магазинів з хутром і маслами, які «ви повинні відвідати в обов'язковому порядку», чи що один похід в туалет обійдеться вам в 3$. Тому необхідно самому отримати детальну інформацію, аби зорієнтуватися в подальших діях.
5. Шукайте хороших друзів, адже з ними і відпочинок пройде весело та забавно. Особисто я познайомилася з сімейною парою з Івано-Франківської області і ми добре проводили час. До того ж пані Галина знала арабську мову (а вивчила її самостійно) і перед нами відчинялося набагато більше дверей з невідомого арабського світу. Після поїздки ми залишилися друзями. А мені чомусь і досі не йде з голови: як можна самотужки опанувати одну зі складніших мов? Тож є над чим замислитись і заповнити свій вільний час змістовними речами.
6. Плануйте, мрійте та подорожуйте! Адже кожна мандрівка – це нове незвідане життя, що наповнює нас оптимізмом та неймовірними емоціями. Тож вперед за позитивними відчуттями та мандрівними смаколиками!
Любов СИЛА