Як і коли люди починають цікавитися власними родоводами? Чому серед принад сучасного світу вони обирають шлях тривалої дослідницької праці, вивчення спеціальної літератури з генеалогії, пошуків в архівах, які можуть тривати роками? Навіщо вони це роблять? Що це їм дає? Спробую дати свої відповіді на ці непрості питання.
Мій інтерес до родинної історії виник півстоліття тому ще в моєму далекому дитинстві. Ми, малеча, як усі діти, дуже любили слухати різні казки й оповіді дорослих, а одними з найулюбленіших були історії проте «як було, коли мама ( чи бабуся, в залежності від того, хто був оповідачем) була маленькою». До цих напівказкових в наших дитячих очах історій (бо давнє життя, про яке розповідали дорослі, дуже відрізнялося від нашого) ми поверталися час від часу, вислуховували їх багато разів, запам’ятовували якісь вражаючі деталі. Історії ці були різні, і більше в них було про непрості, а то й трагічні життєві випробування. Час від часу в них звучало слова «козак», і тоді я ще не знала, що нікого іншого, крім козаків у маминому роду не було. Моя мама і бабуся з дідусем родом з села Величківка Менського району Чернігівської області. І все, що переживало це село після революції 1917 року – голод 1933, війна з німцями, життя під час окупації, тяжкі післявоєнні роки – все це через спогади моїх рідних ставало не просто сторінками з підручників, а частиною історії моєї родини. А оскільки я дуже любила своїх рідних, то всі їх оповідання закарбовувалися в пам’яті і серці. Мені дуже не хотілося забути якісь важливі факти, імена, прізвища, і вже в підлітковому віці я зробила для себе коротенькі записи. Зазначила там, як звали моїх прапрадідів і прабабусь, їх братів і сестер, окремі факти з їх життя. Цей листочок я ретельно берегла кілька десятиліть, аж поки не настав час скористатися цими знаннями, як відправним пунктом для реконструкції родоводу, в якому зараз 11 поколінь моїх рідних.
...