Як розповідають легенди, молодий Джузеппе Гарібальді, будучи ще моряком, дістався якось берегів Одеси. У цьому південному місті він зустрів чимало вічно веселих і усміхнених людей. Різних національностей, різних віросповідувань, різних традицій і, природно, різних звичаїв та уподобань. Але найдивовижніше — що, власне, найбільше і вразило майбутнього революціонера, — це те, що геть усі щиро кепкували один над одним, як потім так само щиро та приязно посміхалися один одному, і від того тільки ще дружніше та згуртованіше жили під мирним небом цього чудодійного поліса доброзичливості. Джузеппе Гарібальді відтоді, кажуть, узяв собі «одеську усмішку» — як один із найефективніших засобів мирного спілкування між людьми — за надійну зброю. Тоді, в Одесі, він відкрив для себе одну із непереборних істин: щоб наміцно об'єднати Північ і Південь своєї рідної Італії — як у нас, скажімо, сьогодні в Україні Захід та Схід, — треба усміхатися. Усміхатися щиро! Усміхатись добром один одному і любити одне одного. Тільки перед усмішкою і любов'ю капітулюють гнів і ненависть. Сміх і любов — знезброюють. А ще Сміх перетворює клятого ворога — на ганебне посміховисько. Італія перемогла. Оскільки там перемогла ідея Гарібальді.
...